Аби глибше усвідомити еволюцію письменника та його напрацювання в жанрі роману слід звернутися до його самоінтерпретації та розуміння особистісної вписаності в літературний контекст. 2001 року автор написав есей «Модернізм, це теж гуманізм», який назвою наштовхує на відому роботу Ж.П. Сартра «Екзистенціалізм - це гуманізм». Аналогічно до ідеолога екзистенціалізму, який на кону своєї теорії поставив щастя й свободу вибору кожного окремого індивідуума, Тарнавський стверджує, що «модернізм, це теж один із видів гуманізму, оскільки звільнює він людину - мистця - від кайданів традицій - традицій змісту і форм - і дає їй можливість висловлюватися про найважливіші теми її існування, іншими словами, себе пізнавати, найбільше підходящою до теми і природною їй мовою» [10, с. 175]. Тарнавський окреслює три етапи розвитку модернізму - «Утвердження» (період засвоєння принципів модернізму, розроблених Бодлером і його наступниками Рембо, Верленом, Малларме), «Шукання нових шляхів» (період виникнення таких стилів, як експресіонізм, футуризм, дадїзм, конструктивізм, сюрреалізм, які розвинулись, відштовхуючись від символізму попередньої етапу) та «Особисте звільнення» (третій етап, який співпадає з епохою постмодернізму). Ключовою думкою є особиста відповідальність митця перед собою та спроможність почуватися вільним і незалежним за будь-яких обставин, тому модернізм характеризується Тарнавським як «спосіб думання, бачення світу, настанова - метарух чи метастиль» [10, с. 176], а не лише як мистецький рух чи стиль. Розуміння призначення митця у такому сенсі є співзвучним словам Сартра: «Людина - істота, яка націлена в майбутнє і усвідомлює, що вона проектує себе в майбутньому. Людина - це перш за все проект (...). Людина відповідальна за те, якою вона є» [9, с. 323]. Ю. Тарнавський також наголошує на тих характерних рисах, які зазвичай приписуються постмодернізмові - пародія, пастіш, багатостилевість, грайливість, - стверджуючи, що вони в такій самій мірі характеризують модерністські тексти, а різниця полягає у мотивації та меті їх застосування, адже «модерністи граються з особистих потреб, мотивованих або пекучими особистими, екзистенційними, потребами, або потребами інтелектуальними, як вимагає їхнє мистецтво» [10, с. 188].

В останньому, на нашу думку, знаходимо пояснення тим стилістичним новаціям, що присутні у збірці оповідань «Короткі хвости», яка була написана спочатку англійською мовою, пізніше перекладена українською, а 2006 року з'явилася у «Видавничому Домі Дмитра Бурого», - це представлення екзистенційної тематики, все ще важливих для письменника-емігранта проблем відчуження і самотності у пародійному, грайливому ракурсі. Це остаточно свідчить про те, що з роками творчість Юрія Тарнавського зазнає поступового розгортання від категоричності неприйняття нового світу, беззаперечності «або - або» на своєрідне примирення з ним, прийняття формули «і - і». Американське суспільство вживлюються в мислення емігранта, стаючи невід'ємною часткою його власної ідентичності. Відстань між письменником і суспільством залишається, але знімається напруга порожнечі й непорозуміння. Сприйняття світу від трагічного переходить до іронічного, в основі якого лежить гра та сміх. Юрій Тарнавський засвідчує, що, працюючи над «Короткими хвостами», він відверто насолоджувався, милувався можливостями англійської мови. Він так характеризує сам цикл: «Це споглядання світу зі мною в нім, з підвищення, чи навіть з гори - віддалене спостерігання і критична оцінка його. В корені її лежить сміх - сміх зі світу і особливо з себе самого»[11, с. 398]. Гра з читачем починається вже з заголовку, але це стає зрозумілим лише в оригінальному, тобто англійському, варіантові, в якому назва звучить як Short Tails. Гра слів виявляється тут багатовимірною: по- перше, слово tails - хвости є омофоном до tales - оповідання; в англійській мові існує ідіоматичне словосполучення tall tales, яке означає «брехня, неправда»; тож виходить, що назва ніби одночасно натякає і на форму, і на зміст книги, в якій будуть представлені короткі оповідання, однак не зовсім оповідання, а своєрідні «хвости», які не є брехнею. У перекладі автор додає іще один іронічний момент - книга має підзаголовок «Кавалки», який також вимагає тлумачення, тому що зазвичай саме завдяки таким підзаголовкам автор може самостійно визначити жанрову приналежність твору. Зрозуміло, що подібного жанру не існує, а слово «кавалок» походить з польської і означає «шмат, кусок, уривок», що приблизно відповідає оригінальному prose pieces, але у галицькім діалекті слово також має значення - «жарт, витівка». Відповідно і кожне оповідання прочитується у декількох площинах: екзистенційно-напруженому, філософському, жартівливому тощо. Метафоричність стилю письменника робить таке читання багатовимірним і складним, примушуючи читачів до розкодовування смислів, закладених у текстах на багатьох рівнях.

Так, перші оповідання «Пропасти» і «Меншати» майже у притчовому ракурсі відтворюють прагнення особистості до розчинення у світі або й повного фізичного зникнення. Прикметно, однак, що автор надає право героям обирати свою долю, вони стають у повному сенсі рівними богам і активно долучаються до самостворення та фізичних і моральних змін у власному мікрокосмі, тож вповні несуть відповідальність за те, що відбувається. Таким є і герой оповідання «А.К. Робат», тобто акробат, який досягає такої майстерності, що може абсолютно знищити своє тіло, розташувати його в різних площинах, підкорити будь-яким деформаціям. На початку тексту Ю. Тарнавський висловлює подяку