УДК 82.02Демська-Будзуляк Л.М.ТОПОС МІСТА ТА ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНТЕКСТ РАННЬОГО МОДЕРНІЗМУ

Наприкінці ХІХ ст. в українській літературі актуалізується поняття «європейськість». Це було пов'язано із впровадженням в національне мистецтво нової художньої парадигми модернізму. На той час місто стає повноправним літературним героєм, і змінює свій статус у загальній картині співіснування міста й села. Шкала цінностей міста часто є конфліктною до шкали цінностей села, починаючи із руйнації інституції роду до повної негації цінності землі. «Маргінес», що не хотів приймати нового, позбавляв перспективи багатьох особистостей, змушуючи їх емігрувати в іншу культуру - культуру великого міста.

Ключові слова: топос, модернізм, місто, маргінес, культурний простір.

В конце ХІХ века в украинской литературе становится популярным понятие «евпропейскость», что было связано с приходом в национальную литературу искусства модернизма. В художественной парадигме модернизма город становится полноправным литературным героем. Именно тогда меняется его статус в общей картине сосуществования города и деревни. Система ценностей города часто является оппозиционной по отношению к ценностям деревни, начиная от разрушения института рода и до полной негации ценности земли. «Маргинес», не принимая нового, лишал перспективы многих выходцев из деревни, заставляя их эмигрировать в другую культуру - культуру большого города.

Ключевые слова: топос, модернизм, город, маргинес, культурное пространство.

At the end of ХІХ item a concept comes in Ukrainian literature «europability». It was related to introduction in the national art of new artistic paradigm of modernism. By then a city becomes a competent literary hero and changes the status in the general picture of coexistence of city and village. A scale of values of city often is a conflict to the scale of values of village, beginning from destruction of institute of family to the complete casting aside of value of earth. «Margines», that did not want to adopt new, deprived the prospects of many personalities, forcing them to emigrate in other culture - culture of city.

Key words: modernism, city, margin, cultural space.Топос міста стає невіддільним елементом української літератури, починаючи з середини ХІХ столітті. Особливо інтенсивно він впроваджувався в епоху реалізму й натуралізму, коли міська культура ставала складовою психології літературного героя. Зважаючи на специфіку української історії, для питомого українця місто дуже довго визначалося як простір чужої й концептуально опозиційної до рідної, культури. Міська влада, торгівля, наука та й навіть престижні сектори цвинтарів, як правило, належали панівній нації, якими українці, від часів Київської Русі та короткого періоду Гетьманату, не були. Традиційно українцями належав простір сільської автохтонної культури. Відповідно міська культура була чужою для них не лише за формою, але й за змістом. Показовим у цьому плані є роман Панаса Мирного «Повія», у якому деградація головної героїні є прямим наслідком згубного впливу міської культури. Дуже часто в українській літературі реалізму подибуємо таку метафору, як «одірватися від коріння», тобто втратити можливість дальше жити й розвиватися. Авторство цієї метафори однозначно належить тим письменникам ХІХ ст., що вийшли із джерел селянської культури. Відразу наголошуємо на тому, що ми не вкладаємо позитивних чи негативних конотацій у визначення міської чи селянської культури. У цій статті вони існують лише як доконаний факт.

Традиція модерної міської культури у художній літературі почала формуватися раніше, ще в епоху реалізму. У авторській передмові до першої частини «Втрачених ілюзій» Оноре де Бальзак зазначав: «...звичаї, за якими живуть у провінційній глушині Давид Сешар та його дружина, становлять разючу протилежність звичаям життя паризького» [1, с. 229].

Ця «разюча протилежність» полягала не лише у формі, адже форму завжди можна підлаштувати, вона була значно глибшою, - відмінністю на культурному рівні. Бальзак не тільки скрупульозно відтворює картину тодішнього французького суспільства, максимально подаючи найрізноманітніші літературні типи-характери, - за кожною його постаттю стоїть окрема унікальна культура, на пограниччі яких виникають головні колізії творів. І мейнстрімом в його творчості, і в своїй більшості, є, властиво, зіткнення цих різних культур - дуже часто саме міської та сільської.

Бальзак був одним з першим, хто трансформував бачення образу міста у західноєвропейській літературі. Коли у переважній більшості художніх творів до нього місто виступало лише тлом для розгортання подій, то вже у письменника місто обростає фактично людськими рисами, набираючи статусу окремого персонажа, якому чітко відведена своя роль у тексті і з яким вже змушені рахуватися інші герої. З його часу місто відвойовує своє місце у літературі, стає символом певного онтологічного простору із власною культурою та системою цінностей. Місто актуалізується і вичленовується.

Безумовно, зараз важко сказати, наскільки свідомо чи несвідомо відбулася така актуалізація культурологічного простору міста у художній практиці Оноре де Бальзака. Однак симптоматичним стає інше. Через сім років після смерті французького класика, а саме у тисяча вісімсот п'ятдесят шостому році побачила світ книжка, яка була не лише виключно продуктом міської культури, вона була вже максимально заангажованою у цю культуру, її органічним складовим, зрештою - її обличчям. Книжка, що розпочинала нову епоху в європейській літературі, і яка прив'язувала цю епоху саме до міста.

У чорнових намітках до «Квітів Зла» Шарль Бодлер, між іншим, зазначив, що Париж - це