Європейській модернізм, та й загалом західноєвропейська література ХІХ ст., якою щиро захоплювалися молоді українські митці зламу століть також можна розцінювати як певну культурну експансією, пов'язана із імперським культурно- політичним контрдискурсом та цивілізаційним вибором нового покоління українських інтелектуалів. Показовим у цьому плані є лист Лесі Українки до брата Михайла у якому вона перераховує цілий ряд західноєвропейських літературних текстів обов' язкових для перекладу на українську мову, щоб, таким чином, прилучити тогочасне українське суспільство до загальноєвропейського досвіду. З іншого боку, опанування цих текстів, на думку письменниці, є важливою передумовою до освоєння західноєвропейського «передового» світогляду, адже лише з таким світоглядом можна створити «високу» літературу.

Однак не можна заперечувати, що ті ж представники нової української школи не оцінювали належним чином естетичного новаторства європейського модернізму. Художні твори написані в руслі естетики модернізму досить часто у літературно-критичній думці розцінювалися як «європейські». Хоча насправді їхня «європейськість» полягала далеко не в цьому. Якщо вважати, що Європа була ідеєю, а європейськість - світоглядом, то цей світогляд передусім виявляв себе у тематиці та проблематиці тексту, а також у «новій мові». Прагнення українських письменників до «євро- пейськості» сприяло оновленню не лише стилістики, риторики й поетичних засобів, а й розбудові нових сюжетів в літературі. Надзвичайно важливим стає топос міста, адже культура модернізму це передовсім і головно міська культура пов'язана з емансипацією, науково-технічним прогресом, інтелектуалізовано та індивідуалізованою особистістю (селянська культура групове, а не індивідуальне існування своїх одиниць), яка часто переживає ситуацію внутрішнього та зовнішнього відчуження.

У західноєвропейській літературі, модернізм спричинив до трансформації образу міста в художній літературі. Місто відіграло значну роль у висвітленні етико-естетичних ідей модернізму. надаючи йому «істотних» характеристик, через його реляції з індивідом постало більшість кращих тогочасних модерних текстів, як у західноєвропейській, так і в українській літературі.

Коли говорити про місто, міську культуру на рівні поезії раннього й пізнішого символізму чи згодом, або ж навіть паралельно декадансу, то воно, більшою мірою залишається на метафоричному або ж на метафізичному рівні. Фактично, не спостерігаємо спеціального заглиблення у ті чинники, що сформували модерну міську культуру. Така трансформація, як видається, розпочалася саме у ХІХ столітті, і була спричинена рядом політичних, соціальних та економічних факторів. Саме на той час міняється статус міста у загальній й досі цілком гармонійній картині співіснування міста й села. Місто тепер стає альтернативою, а часом і різкою опозицією. Шкала цінностей міста часто є конфліктною до шкали цінностей села, починаючи із руйнації інституції роду до повної негації цінності землі. На противагу роду, місто пропонує суспільний клас, інтереси якого часто конкурують з інтересами родини, в кращому випадку; на противагу землі пропонується капітал. Однак, водночас з цим, місто породжує відчуття непевності, невизначеності, короткочасності, чого у сільському просторі, чи сільській свідомості не має, - навпаки, там усе зрозуміло, визначено і назавжди. Ось чому місто досить часто усвідомлюється, розуміється, як щось штучне, тоді ж коли село вважається справжнім. Обмовимося щоправда, що мова йде саме про культуру великого міста, а не містечка. Культура містечкова є чимось зовсім іншим, третім, стосовно села і великого міста та заслуговує окремого дослідження. Щоб показати усі ці новітні зміни, поезії недостатньо. Більш вдячним жанром для цього є, безумовно проза.

Філософія індивідуалізму, яка досить швидко адаптувалася модерною епохою, водночас впливаючи на неї, змінила відношення людини до самої себе, а відповідно, - людини до середовища. Більш яскравим показником прояву певної культури стали відносини поміж людьми. З епохою модернізму, як видається, відбулося остаточне виоформлення двох цілком відмінних, опозиційних одна до одної свідомостей та світоглядів - міського та провінційного чи маргінального.

Як вже неодноразово зазначалося багатьма літературознавцями, модернізм був не просто черговою епохою розвитку літератури, а набрав рис потужного оновлюючого руху, що так чи інакше заторкнув усі сфери тогочасного життя. Від політики до культури, від економіки до науки, від мистецтва до щоденного побуту. У свідомість людини кінця ХІХ століття він передусім приніс поняття самоідентичності, а заодно й прагнення до самореалізації. Таким чином виокремивши особистість із загального соціуму, водночас змусив цю особистість до пошуків своєї індивідуальної ніші у цьому ж соціумі. Ці пошуки розгорталися переважно в культурному просторі міста, і досить часто носили драматичний характер (хоча й ціла низка таких трагічних пошуків у контексті сільської культури). Можемо спостерігати, як у художніх творах місто поступово позбавляється своїх класичних характеристик, набуваючи в очах письменників цілком людських рис та людського характеру, часто негативних. Відтак з' являється нова людина нової культури із новими ритуалами функціонування цієї культури, із новою стилістикою.

Однак напрочуд цікавим в літературі місто стало наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Саме завдяки модернізмові, і усьому тому