УДК [82:78]+008(4)

Лупак Н.М., аспірантка кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Літературно-музичні контакти у зоні взаємодії художніх мов різних мистецтв (феномен мазепіани)

У статті розглядається побутування образу І. Мазепи в контексті європейської культури та осмислення його крізь призму дискурсу синтезу мистецтв, зокрема літератури і музики.

The article investigates mode of life of Ivan Mazeppa's image in the context of European culture and its comprehension in the light of synthesis of arts, in particular literature and musicОдним із актуальних напрямків літературної компаративістики є дослідження взаємодії літератури з іншими видами мистецтва. Актуалізована тепер давня тенденція приваблює учених- теоретиків, мистецтвознавців, культурологів, літературних критиків - усі прилучаються до дискусії з проблем інтеграції мистецтв.

Кожна галузь образотворення здатна виконувати свої функції без допомоги інших мистецтв, прагне максимально виявити і розвинути те, що складає її неповторність і вирізняє серед усіх інших, проте по-своєму обмежена виражальними засобами, тому намагається враховувати й використовувати досвід суміжних мистецтв і розширювати власні межі та можливості. У цьому полягає суть процесів диференціації та інтеграції різних мистецтв, які відбуваються в розвитку художньої культури і спостерігаються на всіх етапах її історії.

Дослідник інтегративних аспектів взаємодії мистецтв В. Тасалов визначав основну рису цього процесу: "...єдність декількох видів мистецтв завжди спирається... на деякий "загальний знаменник" форми, тобто на своєрідний художній інтеграл від типологічних принципів кожного із видів образотворчості" [16: 21].

Інтеграційний первень активізує процеси взаємодії і взаємопроникнення різних видів мистецтв та сприяє органічному й ефективному сприйняттю культури.

А.В. Ванслов, виявивши взаємодії та взаємовпливи різних типів образотворчості, назвав три групи синтезу, що історично склалися в мистецтві. Це - синтез пластичних мистецтв (архітектури, образотворчого і декоративно- вжиткового ), синтез всередині зорово- динамічних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк) та синтез окремих пар мистецтв, пов'язаних із словесністю: художньої літератури й образотворчого мистецтва (ілюстрації до літературних текстів), словесності і музики (пісня, хор, гімн, романс, опера, ораторія, кантата, реквієм).

Велику увагу осмисленню процесів освоєння естетичного простору засобами вербального моделювання несловесних видів мистецтва приділяв уже О. Рисак (монографія "Найперше - музика в слові"). Класифікуючи термінологічний апарат, який обслуговує окремі усталені види мистецтва, автор вказував на універсальні категорії, виражені відомими термінами, а також термінологічні запозичення літературознавства з теорії музики (типу інструментовка, каденція, дисонанс і консонанс, симфонія, контрапункт, мелодія, регістр (емоційний), акорд) чи музикознавства з теорії літератури (синтаксис музичної мови, хореїчний мотив, ямбічна фраза, "психологічний реалізм" (Моцарта), драматургія, семантика, мотто і т.п.).

Доповнюючи типологічну схему міжвидових взаємин, створену дослідником К. Барштом, варіантом поєднань "композитор - музичний твір" (крім варіантів "письменник - літературний твір", "художник - твір образотворчого мистецтва"), О. Рисак виявив різноманітні контакти, які виникають у зонах взаємодії художніх мов літературно-словесного і музичного мистецтв. Йшлося про

літературний портрет композитора (музиканта) у творах письменника;

"музичний портрет" літератора у творах композитора;

літературний опис музичного твору. "Переклад" музики в словесну форму (ословлення, вербалізація музичних вражень);

музичні ілюстрації літературних творів. "Переклад" слова в музичне звучання;

музика в творчості літератора, письменник як слухач;

різножанрова література (словесність) у творчості композитора (музиканта); композитор (музикант) як читач;

музичність творчості письменника;

літературні твори про музику в творчості музиканта (композитора);

музичний твір, почутий літератором, приводить до особистого знайомства його з композитором;

літературний твір, прочитаний композитором, приводить до особистого знайомства з письменником (автором цього твору);

музична "ілюстрація" письменником свого літературного твору;

літературний твір композитора за мотивами створеної ним музики;

письменник створює музичний твір про композитора;

композитор створює літературний твір про письменника;

письменник звертається до музичної творчості як етапу роботи над своїм літературним твором;

композитор робить літературні начерки в період підготовки до написання музичного твору.

Узагальнюючи спостереження і міркування дослідників, які цікавились проблемами синтезу літератури і музики, О. Рисак подає висновки, що музика для письменників стає:

одним із основних творчих імпульсів;

об'єктом для словесного (віршового і прозового) перекладу;

структурним компонентом стильової манери митця;

образним еквівалентом найтонших порухів людської душі;

символом, знаком вищої міри досконалості;

широкою базою розлогих асоціацій, спроможних занурити реципієнта в історичну атмосферу певної епохи;

відображенням, кардіограмою естетичних смаків митця;

джерелом творення "комплексної", поліа- спектної звукозображальної метафористики;

основою зближення зорових і слухових образів;

особливою естетичною домінантою художнього тексту, джерелом взаємодії лексичних компонентів [14; 90].

Дослідники слушно вважають, що "національний ренесанс, який зараз переживає Україна, як і інші народи сучасного світу, актуалізує нестандартне розуміння історії не тільки як того, що минає, а й того, що зберігається, пробуджується, є наскрізним, інваріантним для розвитку етносів та їх культурного буття. Відповідно, по-новому постає в міжнародному масштабі українська культура... Міжнародне значення української культури... спирається на деякі наскрізні цінності - ідеї, образи, принципи, що характеризують культурну спадщину і сучасної України та її національну самобутність. Такі наскрізні цінності в їх символічному вираженні можуть бути визначені як вічні образи чи ейдоси" [17: 42].

На початку ХХІ століття набуває ознак традиційно-образних структур постать українського гетьмана Івана Мазепи. Вважаємо доцільним розглянути побутування образу гетьмана в контексті європейської культури та осмислити його крізь призму дискурсу синтезу мистецтв. Виокремимо декілька етапів. По-перше, західноєвропейські романтики зверталися до різних епох, подій української історії, але найпривабливішою виявилася для них епоха Мазепи, зокрема постать самого гетьмана. Першим романтичну сторінку великої мазепіани відкрив Д. Байрон. Його