Мотив цієї легенди про Мазепу - шалена динаміка героя, прив'язаного до дикого коня - набуває як скачка пророчого сенсу. Це шлях від прірви до трону, від прозріння до переродження, від трагедії до тріумфу. У зображенні цієї події автор наблизився як до живописно-малярської, так і музичної ілюстрації. Перша забезпечувалася вдалими порівняннями: шаленого галопу під блискавками в атмосфері північного сяйва, на тлі розбурханого моря; друга - ритмомелодикою поеми, яка написана чітким і карбованим чотиристопним ямбом, стрімкою зміною образів і картин, бурхливою динамікою (від рр до І).

Французькі романтики - поети, критики, художники, музиканти - у 20-х рр. ХІХ ст. традиційно збиралися з метою культурно- інтелектуального обміну думками в Тулузі, Руа- ні, Парижі. Одним із таких мистецьких центрів був будинок В. Гюго, в якому дискутували Л. Буланже, Ш. Сент-Бев, Т. Готьє, Е. Тьєрі, Е. Делакруа, П. Борель, О. Дюма, Г. Берліоз, Ф. Ліст та ін. з проблем взаємодії різних видів мистецтв, зокрема поезії, музики, живопису. Це була своєрідна зона контактів, майстерня, де творилася й утверджувалася французька романтична школа. Митці часто шукали в літературному творі такі епізоди, які б виражали його пафос, основну ідею, що здатна була б зреалізуватись у різних художніх формах. Поема Байрона і була зручним матеріалом для цього. Вона "дихала" новизною, виникали відповідні образні асоціації: степовий вітер, клекіт орлів, нестримний галоп коня. Французькі романтики особливо цікавилися кіньми, темою, яка була закорінена у свідомості європейців, мала містичне і навіть сакральне значення. До речі, ейдетично- семантичне навантаження ритму кінського поступу пронизує увесь масив європейської літератури і музики. Цей образ, як зазначає С. Кримський, із великою художньою виразністю розкривається в симфонічній поемі Ф. Ліста та в її фортепіанному варіанті, а також у симфонічній поемі С. Франка "Заклятий мисливець", драматизується у баладі Ф. Шуберта "Лісовий цар", "Січі при Керженці" М. Римського- Корсакова та в інших творах. Переглядаючи роботи художника Т. Жеріко, можна побачити низку картин із зображенням коней. Увага зосереджувалася на їх красі, сильних м'язах, пружності тіла. Складається враження, що кінь повстає проти всього, вивільняється з усього, що його зв'язує, - упряжі, стремен, сідла та вершника. Для французів такий кінь став аналогом митця, який почувався так само, тому образ Мазепи (як не парадоксально) доповнював тему коня у французьких художників-романтиків. У 1823 році з'явилася перша робота Т. Жеріко "Мазепа", яка є ілюстрацією рядків із поеми Байрона у ХУІІ розділі ("Напружив жили кволих ніг і почвалав... Ще тільки хвиля - Він хрипло, глухо заіржав, Здригнувся... І на землю впав... Він важко дихав і лежав, очима мов крізь скло дивився, Увесь у милі - й не дрижав... Отак і шлях його скінчився, Що перший та й останній був!" - Перекл. з англ. Д. Загул).

У другій картині більше, ніж у попередній, передано відчай і біль. Напевно, Жеріко пам'ятав рядок із твору Байрона "вмираючий на померлому", коли писав картину та відчував власні страждання і неминучість долі. Отож текст Байрона "Мазепа" вперше набрав іншої художньої форми - живописної.

Туга за померлим художником (Жеріко) та любов до поезії Байрона надихнула Е. Делакруа створити власну живописну версію. Митець намагався відобразити сильну боротьбу людини, спробу поєднати тваринну лють із людською. Делакруа захоплювався творами Байрона, які читав мовою оригіналу, а також музикою композитора Берліоза, який використовував сюжети літературних творів у багатьох своїх програмних музичних творах. Здавалося б, що Берліоз та

Делакруа однаково реагували на літературу, часто їхні висловлювання були подібними, хоча один виражав своє бачення літературної теми в музичних творах, а інший - у картинах. По суті, митці трансформували літературні тексти іншими засобами - клали на ноти чи зображали образи на полотні і так, кажучи мовою семіотиків, "перекодовували" чужі твори, виражаючи власні душевні переживання.

Міфологічний елемент набував розвитку в поемі В. Гюго "Мазепа", написаній під впливом твору Байрона. І хоча поеми обох митців мають багато фабульно-сюжетних відповідників, це - твори різного змісту і стилю. Байронівський сюжет у В. Гюго трансформується і переводиться в живописний план. "Якщо в англійського поета герой розповідає сам, що надає поемі характеру ліричної сповіді, то у Гюго різко змінюється тип нарації, розповідь ведеться в імперсональному епіко-описовому ключі, а герой перетворюється на постійний компонент низки розкішних живописних кадрів" [13: 46]. Художня уява В. Гюго значною мірою живилася роботами Л. Буланже, зокрема картиною "Смерть Мазепи" (1827), що стала символом тріумфу романтизму у Франції. Живописний твір Л. Буланже сприймався як літературний: історія злочину, покарання, засудження і страта очевидні з першого погляду. Свою поему "Мазепа" В. Гюго