(1883). Композитора привабила особиста драма героїв, їх почуття, що поєднуються з драматичними ситуаціями політичної боротьби. Цінність опери полягає насамперед у тому, що Чайковський музичними засобами відтворив найглибші й найтонші людські почуття. Лібрето, складене В.П. Буреніним за поемою О. Пушкіна "Полтава", композитор істотно доопрацював згідно зі своїми естетичними поглядами та оперними уподобаннями. Переборюючи внутрішню неприязнь до баталій, поєдинків, воєн, він довго працював над центральною оркестровою картиною опери "Полтавська битва". Спаливши перший варіант цієї картини, композитор зізнався: "Никогда ещё так трудно мне не давалось какое-нибудь большое сочинение, как эта опера". Тому не дивно, що опера названа іменем головного героя "Мазепа", а основний акцент у творі зміщений з історико- епічних та батальних сюжетів на психолого- драматичні.
Композитор скористався принципом конфліктності, що розкриває внутрішню суть образу не тільки через зіткнення з іншими героями, а й загостривши інтонаційну будову образу.
Сьогодні для більшості з нас завдяки публікаціям, які почали з'являтися з 1990 року, не стоїть дилема, ким був Мазепа для України. Тільки наприкінці ХХ століття сучасні читачі змогли пережити й осмислити трагічні події останніх років правління затаврованого гетьмана. Це сталося завдяки письменницькому досвіду Богдана Лепкого. Він перший в Україні підійшов до розкриття теми рішучого виступу українства за відновлення державності, очолюваного Мазепою, з патріотичних і гуманістичних позицій. Перші спроби до реабілітації українського гетьмана виявилися ще у його вірші "Мазепа" (1908 р.), де пояснювалися справжні причини розриву гетьмана з Петром І. Іван Мазепа прагнув "Україну збудити", оновити її "життям державним". Саме така концепція й лягла в основу епопеї "Мазепа" ("Мотря", "Не вбивай", "Батурин", "Полтава", "З-під Полтави до Бендер").
Цикл романів Лепкого, поява епопеї в часи відзначення 1932 року українцями в Галичині та за кордоном трьохсотліття з дня народження гетьмана Мазепи спричинилися найбільше до популяризації серед широкого загалу постаті І. Мазепи та державницьких ідей великого гетьмана. Таким чином, як автор "Мазепи", Богдан Лепкий став одним із провідних ідеологів мазе- пинства.
Враховуючи соціально-політичні процеси в УРСР 30-х років ХХ століття і популяризацію музики П.І. Чайковського у світі, діаспорні автори - відомий історик, культурно-політичний діяч Лонгін Цегельський і випускник московської консерваторії, пізніше балетмейстер- постановник у США і Канаді Дмитро Чутро - підготували матеріал під першою назвою "Лібрето до опери Мазепа" (1933 р.), а 1959 року назву конкретизували "Лібрето до опери "Гетьман України Іван Мазепа".
Порівняльний аналіз літературних текстів показує, що і в Пушкіна, і в Буреніна- Чайковського, і в Лепкого, і в Чутра йЦегельсь- кого збережено два мотиви з життя реального, історичного І.С. Мазепи:*
стосунки літнього вже гетьмана з Мотрею Кочубеївною, розлад з цього приводу Мазепи з її батьками - Василем і Любов'ю Кочубеями;*
перехід Мазепи від Петра І на бік шведського короля Карла ХІІ і страта Кочубея та Іскри.
Зрозуміло, що мотивація поведінки осіб і художніх образів, які мають реальних прототипів у цих версіях, - різні: однотипна ідейно- естетична оцінка в Пушкіна - Чайковського; протилежна і посутньо співзвучна з Лепким у Чутра і Цегельського.
Не торкаючись зараз історіософської концепції Богдана Лепкого та оцінок її художнього втілення, які в принципі приймаємо, звернемо увагу на ту текстову процедуру, яку здійснили Чутро і Цегель- ський. Зіставлення партитури Петра Чайковського з тією, яку знаходимо у виданнях 1933 року (Філадельфія) і 1959 року (Торонто), засвідчило, що адаптатори вдалися до купюр у партитурі композитора, нічого не змінюючи в музиці, яку відібрали до своєї постановки, а слова російськомовного лібрето переклали або переспівали, внісши такі лексичні корективи, які семантично відповідають фабульно-сюжетним мотивам опери під назвою "Гетьман України Іван Мазепа". Це вони й зазначили на титульному аркуші: "Достосували до історичної правди і переложили..."
У такому конфлікті інтерпретацій, який виник між проросійською і проукраїнською ідейно -естетичними версіями, текстуалізувати "історичну правду" інакше, без купюр у словесному вираженні фабули, характерів основних персонажів, без переакцентації мовно- інтонаційних і мелодично-звукових відповідностей, було неможливо. У першій і другій діях в аріях, аріозо, діалогах, дуетах Мотрі і Мазепи маємо повний ізоморфізм та еквіритмію.
Щоб наблизитись до семантики творів "Мазепа", аналогічним чином виходимо з їх назви і з вражаючої привабливості музики П. Чайковського. Вже інтерпретований, переосмислений образ українського гетьмана в низці історичних, літературно-критичних, антологічно укладених праць чи художньо-есеїстичних досліджень легко абсорбується музичністю своєрідної адаптації опери "Гетьман України Іван Мазепа" під супровід П. Чайковського. Важливо нагадати, що це відбувалося в соціокультурному просторі (США, 1933 р.; Канада. 1959 р.), в якому не святкували ні ювілею Переяславської Ради, ні Жовтневої революції, не слухали анафеми Мазепі, не розвінчували "українського буржуазного націоналізму" як продовження "мазе- пинства".
Після проголошення незалежності України в 1991 році з'явилися реальні культурно-історичні основи надінтерпретації та остаточного потрактування множинної і невловимої постаті Івана Степановича Мазепи-Колединського в річищі компаративістичного дискурсу у просторі міжнаціональних горизонтів.
Історико-психологічний феномен мазепіани знайшов своє художнє втілення в українському кінематографі - мистецтві синтетичному, що забезпечує багатогранність сприйняття образного змісту. Кінофільм Ю. Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу" став одним із перших українських фільмів, який відобразив найбільш непевну і найбільш заховану під різними міфами душу українського народу - його історію.
Вперше широке коло глядачів побачило стрічку в офіційній програмі 52 міжнародного