УДК 7034.7Гаврилюк Н.І.РЕЦЕПЦІЯ БАРОКО В НОВІТНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ

У статті розглядаються способи рецепції епохи Бароко в новітній українській поезії. Сприйняття може бути як безпосереднім (актуалізація елементів емблематичної поезії, звернення до розлогих заголовків), так і опосередкованим (крізь призму видатної постаті та її світобачення). До власне барокових концептів долучається контекст Святого Письма, античної філософії та міфології, української фольклорної традиції. На перетині зазначених текстів формується особлива метафорична мова, яка підносить буденні явища дійсності до філософської емблеми. З-поміж таких емблем у віршах Зої Жук виокремлюється емблема часу, що розглядається як співвідношення вічного та минущого. Смертність людини змушує її шукати можливість долучитися до вічності.

Ключові слова: рецепція, Бароко, емблематична поезія, емблема часу.

В статье рассматриваются способы рецепции эпохи Барокко в новейшей украинской поэзии. Восприятие может быть как непосредственным (актуализация элементов эмблематической поэзии, обращение к пространным заглавиям), так и опосредованным (сквозь призму выдающейся личности и ее мировоззрения). К собственно барочным концептам присоединяется контексты Святого Письма, античной философии и мифологии, украинской фольклорной традиции. На перекрестке этих текстов формируется особенный метафорический язык, который поднимает будничные явленья действительности к философской эмблеме. Среди таких эмблем в стихах Зои Жук выделяется эмблема времени, рассматриваемая как соотношения вечного и преходящего. Смертность человека вынуждает его искать возможности приобщится к вечности.

Ключевые слова: рецепция, Барокко, эмблематическая поэзия, эмблема времени.

In article ways reception Baroque epoch in the newest Ukrainian poetry are considered. The perception can be as direct (actualization of elements emblematic poetry, the reference to vast titles), and mediated (through a prism of the visible person and its outlook). To actually baroque concepts joins contexts of the Sacred Letter, an ancient philosophy and mythology, the Ukrainian folklore tradition. At a crossroads of these texts especial metaphorical language which lifts every day явленья the validity to a philosophical emblem is formed. Among such emblems in verse by Zoya Zhuk the emblem of time considered as parity eternal and passing is allocated. Death rate of the person compels it to search for possibilities will join eternity.

Key words: reception, Baroque, emblematic poetry, emblem of time.Коли йде мова про літературний процес, доводиться зважати на той факт, що все нове постає у ньому за рахунок сприйняття й переосмислення елементів давно відомого. Не виняток тут і доба Бароко, відгомін якої можемо спостерігати, як на початках століття двадцятого (футуризм), так і двадцять першого. Даючи належне теоретичне осмислення процесу літературної спадкоємності, автори зосереджують увагу переважно на століттях, що минули [6; 9]. Між тим, новітня українська поезія засвідчує звернення до визначних постатей барокової доби, до засадничих принципів барокової поетики.

Зокрема, у вірші Зої Жук (Зоряни Живки) «Дивлячись на перерві з вікна авдиторії на пам'ятник Сковороді» образ філософа постає винятковим. І виокремленість українського Сократа вияскравлює прийом антитези, що покладений в основу даного вірша:

Шляхетні, вельможні, пишні, заможні

бенкетують на святі життя. Їм що - вони тутешні! А я не тутешній, не теперішній. Простий подорожній -

Торбина порожня.

«Хліба нашого щоденного дай нам днесь...» В руках сопілка, в серці - світ увесь [1, с. 16].

Обравши ліричним героєм твору Григорія Сковороду, авторка надає більшої об'єктивності висловленим міркуванням. Але подібна «самохарактеристика» передбачає апелювання філософськими концептами барокового мислителя. Таке покликання потужно оприявнюється в цьому восьмивірші. По- перше, маємо виразне протиставлення юрби (форма множини у перших трьох рядках) та вибраної особистості (граматичні форми однини у рядках четвертому-восьмому). По-друге, юрба виразно співвідноситься із «градом земним», тутешнім, а вибрана людина - зі світом не тутешнім, «градом небесним». Але Зоя Жук вкладає в уста Сковороди ще одну характеристику - «не теперішній», тобто не належний нашому часу. Не стільки тому, що Григорій Сковорода своїм фізичним життям належить століттю вісімнадцятому, скільки тому, що він належить світу, де духовні цінності важать більше, ніж цінності матеріальні.

Свідомість переломних епох «стику століть», «існування та свідомість людини в секуляризованому та фрагментарному світі» [4, с. 445] роблять особливо відчутною потребу в цілісному, гармонійному житті сучасної людини. Таким знаком-символом для постмодерного, еклектичного світу стає постать Григорія Сковороди, чия філософська система не була мертвою, а втілилася в індивідуальній життєвій практиці мислителя. Сам Григорій Сковорода - своєрідний пам 'ятник-нагадування людській душі про вічні цінності. «Він гостро реагував на той час, коли люди втрачали духовні інтереси й жили здебільшого в убогому світі матеріального забезпечення чи збагачення, за образом Сковороди: живучи лише тілом, а внутрішню в собі людину, що є Божим зерном у розумній істоті, вбиваючи, у світі суспільних аномалій» [11, с. 362].

Форма його апеляцій до людської свідомості цілковито випливала з естетики епохи, в яку випало жити й творити. Центральною категорією барокового світу, без сумніву, є категорія символу. За такого погляду «кожне буття в світі є лише «символом», репрезентантом вищого буття, вищої правди, вічного та божественного» [10, с. 189]. Символи Абсолютного мали бути зримі для читачів і слухачів, але водночас зрозумілі лише посвяченим (подібним чином будуються Ісусові притчі). Найбільш опукло відбиток вічних цінностей поставав у жанрі емблематичної поезії. Досліджуючи цей жанр, Дмитро Чижевський писав, що «техніка