Спрямованість часу до вічності, заявлена в зачині вірша, з новою силою постає в його кульмінаційній точці:

Час стримить.

Мить, мить, мить -

Стріла плинності

націлена в серце конечності,

в майбуття, небуття, забуття [1, с. 15].

Швидкоплинність часу передається за допомогою повтору іменника «мить», а його прагнення руху через дієслово «стримить», що утворює з іменником внутрішню риму. Устремління часу до стрімкого руху відображено авторкою через символ стріли, націленої в серце. Зауважмо, що символи стріли й серця надзвичайно поширені й мають чимало трактувань, для прикладу О.І. Потапенка: «У християнстві серце, пробите, стрілою, усимволі- зовувало спокуту. Стріла - символ світла, кари верховних богів, швидкості, разючості смерті та перемоги» [2, с. 112, 124]. Хоча стріла символізує плинність часу (тут маємо перегук із першим рядком вірша) вона означує не тільки смерть людини, а й смерть конечності, смерть смерті. Отже, «стриміння» часу в майбуття, в небуття (смерть), забуття (тут: не тільки вилучення з пам'яті, як було в четвертому рядку вірша, а й перебування за буттям, у вічності). Подібне трактування емблеми стріли зустрічається у філософських трактатах Григорія Сковороди. Як зазначає В. Шевчук, «серце, що стримить до вічного, позначувалося образом стріли, вгору націленої» [11, с. 191].

На користь подібного трактування свідчать заключні рядки вірша Зої Жук. Хід механічного годинника нагадав інтерпретатору емблеми биття серця. Але в самому житті криється неминучість смерті. Вона вражає своєю раптовістю, як вибух. Звідси виникає аналогія серця з міною (її годинниковий механізм розраховано на чітко визначений період часу). Але людина здійснює повернення до вічності не тільки в момент смерті, а й на шляху до цього моменту. Ідея повернення або кола є однією з головних у філософській концепції Г. Сковороди. Рух у Григорія Сковороди пов'язаний з фігурою кола. «Бо кінець, як в кільці, знаходиться завжди біля свого початку, залежний від нього, як плід від насіння свого» [5, с. 118]. Отже, щоб досягти завершеності, людина повинна повернутись до свого початку. Таким початком є Бог. Він єдиний, хто «нас загублених знаходить і нам же самих нас повертає» [5, с. 338]. Якщо в першій частині вірша вічність породжувала час, то в завершальних рядках час містить у своєму лоні вічність. Таким чином, маємо ще одне кільце, в якому знімається опозиція часу й вічності, а людина набуває здатності радіти:

Серцебиття - міна сповільненої дії. Радію вічності,

до неї повертаюся стежиною щоденності [1, с. 15].

Вірш Зої Жук «Дивлячись на годинник» написано у стилі барокової емблематичної поезії з вказівкою на малюнок/об'єкт дійсності. Ґрунтується він на численних повторах, що теж є характерною рисою барокової емблематичної поезії. До таких повторів належать 1) лексичні: плине-плинності (1-й і 14-й рядки); серця биття-серцебиття (5-й і 17-й рядки); вічної-вічності (10-й, 11-й і 20-й рядки); забуття (4-й і 16-й рядки); 2) фонетичні або звукописні: плине-лине (2-й і 3-й рядки); серцебиття-майбуття, небуття, забуття (5-й, 17-й і 4, 16-й рядки); стримить-мить, мить (12-й і 13-й рядки); контекстуальні: серце-природний годинник (15-й і 6-й рядки). Власне, ці повтори несуть у собі ідею кола, годинникового циферблату, ідею часу. «Час значить не тільки рух в небесних колах, але й міру руху, яку давні греки називали ритм» [5, с. 121-122], - зауважував Григорій Сковорода. Саме час, його характеристики та стосунок до вічності - основне питання, яке філософськи й мистецьки осмислювали поети епохи Бароко. Це питання перебувало й у центрі філософського осмислення Григорія Сковороди.

Розробляючи тему часу й вічності, Зоя Жук апелює до емблем часу й вічності, використаних українським філософом у трактатах «Кільце», «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру», «Нарккіс, розмова про те: пізнай себе». Цей ряд не лише показує, що Григорій Сковорода належить своєму часові (епосі Бароко) й є його емблемою у свідомості багатьох читачів, а й те, що розроблена ним емблематично-символічна концепція життя на часі на початку ХХІ століття. Отже, Григорій Сковорода не лише емблема конкретного часу (XVIII століття), а й часу ідеального, де панують духовні цінності. Ця обставина робить Григорія Сковороду причетним до вічності, а його постать для нащадків - емблемою життєвого ідеалу.ЛІТЕРАТУРА

Гранослов - 2005 : Альманах / [упоряд. Караваєва М. В., Медвідь В. Г.]. - К. : Неопалима купина, 2006. - 192 с.

Словник символів / [Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін.] ; під. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. - К. : Редакція часопису «Народознавство», 1997. - 156 с.

Святе Письмо Старого та Нового Завіту Українського Біблійного Товариства, 1994. - 1422 с.

Семиотика страха / [ред. Нора Букс, Франсис Конт]. - Сорбонна : Русский институт. Париж-Москва, 2005. - 456 с.

Сковорода Г. Повне зібр. тв. : У 2 т. / Григорій Сковорода. - К. : Наукова думка, 1973. - Т. 1 : Пісні. Вірші.