В умовах боротьби з наступом турецьких і татарських феодалів та інших агресорів формується збройна сила українського народу - українське козацтво. Історичні умови формування козацтва як національної армії зумовили значну зміну цілої системи української військової термінології: узвичаєні слов'янські спеціалізовані військові терміни витісняються тюркськими лексичними одиницями, пор.: рать, воїн, дружина, стяг - кіш, курінь, осавула, бунчук та ін.

Поряд із зброєю європейського типу козаки використовували бойові знаряддя, поширені в тюркських народів. Оскільки така зброя ще не була модернізована, то у військовій лексиці тієї доби спостерігаємо такі лексеми, як аркан, нагайка, ятаган тощо. Отже, до давніх належать також запозичення з тюркських мов періоду козаччини (ХІУ-ХУІІ ст.): козак, булава, хоругва, отаман та ін.

У козаків спостерігаємо розгалужену військову терміносистему, яка включає в себе і поняття про частини війська у бою за функціональною ознакою (кіннота, піхота, артилерія, паланка, курінь, флотилія), і професійний розподіл (полковник, хорунжий, кошовий, обозний, вартовий, осавул), і озброєння та оснащення (мортира, шабля, галера, протазан, рушниця, чайка), і військові клейноди (бунчук, значок, хоругва, литаври).

Окремі іншомовні лексеми цього періоду не адаптувалися в українській військовій лексиці, оскільки виражали невластиві для української військової справи реаліїї, напр.: рапіра, бандо- лет, стилет та ін. Проте значна частина запозичених слів цієї доби закріпилась в українській мові (амуніція, пістолет, граната, петарда), поповнивши склад міжнародної лексики.

3. Запозичення ХУШ-ХІХ ст. Пізнаючи природу речей та явищ навколишнього середовища, аналізуючи властивості предметів, виділяючи при цьому та узагальнюючи їхні найістотніші риси та ознаки, людина формує поняття. Щоб поняття могли існувати й розвиватися, вони повинні мати опору в слові, бути нерозривно пов'язаними з їхніми конкретними зовнішніми проявами у формі мовних одиниць.

У період ХУІІІ-ХІХ ст. у житті українців спостерігається чотиримовність (німецько- польсько-російсько-українська), що позначилося і на характері термінологічних запозичень. Серед нових запозичень у системі сучасної УВТ виділяємо інтернаціоналізми (утворення на ґрунті греко-латинських елементів), русизми та запозичення з інших мов. Часто в системі УВТ міжнародні та російські терміни співіснують за наявності національного відповідника: капітан - сотник, майор - хорунжий тощо. У XVIII ст. на території Центральної та Лівобережної України, внаслідок зміни геополітичної ситуації, розвиток УВТ переривається майже до кінця ХІХ ст. Ця частина України повністю підпадає під владу Російської імперії, де заборона української мови стала однією з причин еміграції українських діячів науки і культури за кордон, перш за все до Австро-Угорщини. У Галичині та на Буковині, які входили до складу Австрії, діяла відносно ліберальна конституція з доволі великими правами для української мови (у Галичині викладання в початковій школі проводилось рідною мовою, виходило 25 періодичних україномовних видань). У той же час на теренах Західної України мовна практика продовжує орієнтуватися на безпосереднє запозичення з європейських мов (в основному романо-германських) або через посередництво польської мови. Запозичення ці стосувалися і загальної військової організації. Ще з XVI ст. на західних землях остаточно закріплюється польський військовий устрій. З часом польські роти переформовуються на угорський та німецький зразок. Разом з устроєм запозичуються деякі назви звань та посад (жовнір або жолдак, капітан, шипош або щипальник та ін.). Така територіально-мовна роздвоєність у засвоєнні іншомовних запозичень спричинила високий рівень варіативності на зразок мущир - мортира, багнет - штик, замок

затвор, залога - гарнізон.

Значна частина іншомовних запозичень пов'язана з реформуванням військової справи Петром І, оскільки Україна на той час перебувала у складі Росії. Запозичуючи реалії військової справи, українська мова запозичувала і їхні назви: військові посади і звання командного складу армії (бригадир, генерал-лейтенант, генерал- аудитор, генерал-інженер, обер-інженер, генерал-квартирмейстер та ін.), у полковому штабі піхоти (комісар, профос, квартирмейстер, ад 'ютант), в артилерії (аудитор, офіцер, штик -юнкер, обер-вагенмейстер), в інженерних частинах (майор, фельдфебель, єфрейтор), у роті драгун (вахмістр, фурієр), у піхотній роті (сержант, солдат) [8, с. 227-228].

Частину лексичних запозичень ХУЛІ ст. становлять слова, які означали військові реалії, що вже мали назви в українській мові: регимент - полк, дефензія - оборона, белагер - осада, обер- штерлейтенант - підполковник. У процесі довгого історичного розвитку в одних випадках національне слово витісняло запозичене (регимент - полк, штандарт - прапор), в інших

запозичена дефініція, маючи лише одне значення, витісняє відповідну національну лексему (рота - прапор), оскільки розвиток військової справи вимагає однозначних слів-термінів. Досить рідко для означення одного поняття зберігаються два терміни, один із яких український, інший - інтернаціональний (військо - армія, кіннота - кавалерія).

Логічно постає питання про доцільність співіснування в одній терміносистемі термінів- дублетів. Пам'ятаючи, що лексичне запозичення є нормативною функцією життя мови, зазначимо, що термінологічне запозичення характеризується специфічними особливостями: запозичені лексеми мають бути не тільки зрозумілими, прозорими семантично, а й, по можливості, не створювати аналогій із нетермінологічною лексикою. Цим вимогам відповідають запозичення з неблизькоспоріднених мов, що пояснює надання їм переваги у процесі термінотворення.

4. Нові іншомовні запозичення. Систематизація термінології на рівні мовного ресурсу, застосованого для номінування-термінування спеціальних явищ, предметів, понять, пов'язаних з військовою справою, відбувалася шляхом мовної саморегуляції за загальними законами мови та природної мовотворчості без свідомих норма- лізаційних коригувань.

Сучасна лінгвістика розглядає мову як складну динамічну систему. Перебуваючи в постійному русі, вона безперервно розвивається, вдосконалюється, маючи своє минуле, сучасне