що містять елементи детективу та трилера. Однак вона закликає майбутніх письменниць не обманювати себе: «...аудиторія, для якої ви пишете, переважно жіноча. У неї жіночі проблеми, судження, інтереси й потреби» [9, Х].
Щоб ствердити певну формулу, її жанровий канон, автори порадників дають списки зразкових книг для читання. Візьмімо для прикладу книгу «Як написати і продати ваш детективний роман» Хеллі Ефрон. Початківцю рекомендують перелік детективів для ознайомлення: «Ви можете багато чого навчитися від майстрів. Читання гарного детективу розвине ваш смак. Книги Елмора Леонарда - це підручники з написання діалогів. У Джефрі Дівера можна навчитися мистецтва створювати напруження. Прочитайте книги титанів детективу, щоб зрозуміти, що викликає жвавий відгук у читача. Прочитайте романи переможців премії «Едгар», щоб зрозуміти, що означає «якість». Прочитайте перші детективи, які стали бестселерами. І не забувайте про класику» [7, с. 7]. Далі в пораднику подається список книжок, які стали підґрунтям детективного стандарту. Вони згруповані за складовими жанру, щодо яких вони є зразковими: сюжет, діалоги, описи, дія, гумор. Наприклад, взірцями будови сюжету слугують книжки Агати Крісті і Росса Макдональда, а написання діалогів - Елмора Леонарда і Роберта Б. Паркера. У додатковому списку вміщено романи- блокбастери, завершується перелік рекомендованої літератури класичними текстами, які визначають жанр: серед них згадано твори Уїлкі Коллінза, Артура Конан-Дойля, Агати Крісті, Еллері Квіна, Дешіла Хеммета, Рекса Стаута, Дороті Сейерс, Реймонда Чандлера, Міккі Спіллейна та інших відомих літераторів [7, с. 7-8].
Більшість порадників знайомлять початківця із усім жанровим розмаїттям певної формули. Так, у згаданій книзі Кетрін Леніган авторів романсу спонукають вибрати свій «субжанр», порівнюючи сам процес вибору із вибором марки продукту в супермаркеті - варто знати весь асортимент. Письменниця наголошує, що читачки романсів чітко поділені на групи, які віддають перевагу певному жанру. Леніган називає такі субжанри, як-от: сучасний романс, романс про часи Регентства, романтичний саспенс, романтичний трілер, романтичний детектив, романтичне фентезі, романтичний «бойовик»/ пригоди, романтична комедія/авантюрний роман, романтична кримінальна драма, романтична фантастика, романтична хроноопера, містичний романс, романтична сага/сімейна драма, історичний романс (із субжанрами: вестерни, «шотландські»), романс про індіанців, афро-американський романс, готичний романс, еротика, жіноча проза, духовний/ християнський романс, чикліт, категорійний романс. Авторка книги подає стислу характеристику кожного субжанру і закликає майбутніх письменниць експериментувати із сполученням різних жанрових елементів - роман не повинен бути банальною любовною історією, сучасні видавці схвалюють елементи детективу чи фантастики в романсі, щоб збільшити читацьку аудиторію, в тому числі за рахунок чоловіків. У такий спосіб порадник стверджує уявлення про жанр як про узагальнюючу категорію, парадигму субжанрів, або, як говорить К. Леніган, «парасольку», яка «накриває» різнорідні субжанри романтичної прози [9, c. 1].
Жанровий канон стверджується також шляхом «звіряння» з певним зразком формули. Для цього в порадниках подаються «чек-лісти» (checklists, checkpoints), які стосуються різних аспектів твору. Так, наприклад, у книзі Валері Парв «Мистецтво написання романсу» наявні переліки питань для таких елементів формули, як сексуальні сцени, персонажі, точка зору, діалоги, сюжет. «Чек-ліст», який стосується зображення характерів, містить питання на кшталт: «Чи є персонажі правдоподібними, з минулим, майбутнім, сподіваннями і мріями? Чи підходять героям їхні імена? Спробуйте вимовити їх уголос. Якщо героїня після одруження змінює прізвище, чи є воно милозвучним? Чи зустрічаємо ми головного героя якомога ближче до початку книги і чи зображено його у сприйнятті героїні через призму її почуттів? Чи досить зрозуміло, що вона не може протистояти його привабливості? Чи є герой чоловіком, у якого може закохатися читачка? Якщо герої займаються коханням, то чи прагнуть вони цього обидва? Вони мусять прагнути цього разом, навіть якщо між ними існують якісь непорозуміння» та інші [11, с. 77-78].
Автори порадників розкладають на елементи сюжет, властивий певній жанровій формулі. Він постає у вигляді узагальненої схеми. Кетрін Леніган описує первинну схему сюжету романсу: «хлопець зустрічає дівчину, хлопець розлучається з дівчиною, хлопець повертає дівчину» [9, с. 48]. Відповідно до цього, дія поділяється на три частини: початок (герой і героїня зустрічаються), середина (герой і героїня розривають стосунки) і кінець (герой і героїня знову разом). Леніган рекомендує певний обсяг для кожної частини романсу: перша займає 10 глав, друга - від 10 до 15, третя - приблизно 5. Вона рекомендує, які конкретно епізоди мусять бути в кожній «дії»: так, перші дві глави першої дії слід присвятити знайомству з героями, далі між ними виникає конфліктна ситуація. В третій «дії» мають бути розв'язані всі другорядні конфлікти (в передостанній чи останній главі), герой повинен освідчитися в коханні героїні, вона повинна зробити теж, пара повинна залишитися разом. У книзі подається схема-пам'ятка для романсу (outline). У ній розписано буквально по сценах і главах, по пунктах і підпунктах, що треба зображувати в кожний момент. Таким чином, жанр постає як певний стандарт, сюжетний каркас, спільний для всіх конкретних творів і всіх субжанрів.
Презентуючи жанр, автори порадників апелюють до власного письменницького досвіду, як правило успішного й багаторічного, до вимог видавництв - наводяться уривки з видавничих вказівок для авторів, до соціологічних опитувань стосовно пересічного читача і демографічних процесів у певному суспільстві, які впливають на вибір аудиторії жанру.
Отже, письменницькі самовчителі виконують важливу