Якщо зібрати докупи події навколо спогадів і розслідувань про Сесареу Тінахеро, а також епізод з її вбивством сутенером Лупе, у якому вона нарешті фізично оприявнюється у романі, то виходить ніби схематична історія латиноамериканської літератури ХХ ст. У 1920-х рр. Сесареа Тінахеро зближується з рухом естридентистів, але посідає осібне місце у його діяльності. Поетка не зараховує себе до естридентистів і натомість видає єдиний номер власного журналу під назвою «Каборка» (Каборка - рідне місто Сесареи), офіційний друкований орган вісцерального реалізму. Після весілля своєї найкращої подруги, дівчини далекої від літератури, Сесареа вирішує повернутися додому, до штату Сонори. Коли Амадео Сальватьєра намагається зупинити її і посилається на те, що вона допоможе їм збудувати Естридентополіс, Сесареа сприймає це як жарт і відповідає, що вона не естридентистка, а реаль вісцералістка. На що Амадео дає відповідь, якою Боланьо підсумовує діяльність усього латиноамериканського авангарду: «Ятеж - сказав чи закричав я, - всі ми мексиканці більше реаль вісцералісти, ніж естридентисти, але яка різниця, естридентизм і вісцеральний реалізм лише дві маски, які потрібні, щоб дістатися туди, куди ми справді хочемо дістатися. І куди ми хочемо дістатися? - запитала вона. До сучасності, Сесарео, - сказав я їй, - до бісової сучасності» [9, с. 486]. Сесареа відкидає надуманість і пиху авангарду (її найкращій подрузі забороняють висловлювати свої думки на естри- дентистських читаннях на підставі того, що вона не є експертом у цій царині), а метафорично - Сесареа звільняється зі служби у генерала Дієго Карвахаля, - і його співпрацю з колишніми революціонерами, військовими і вирішує повернутися до власних початків. Якийсь час зустрічається з тореадором, потім, з 1930 по 1936 рік працює шкільною вчителькою по селам і містечкам Сонори. Так у романі, подієвість якого розгортається на трьох континентах, з' являються Ель Кубо, Ермосільйо, Пітікіто, Бабако і Санта Тереса. Водночас Тінахеро багато читає і пише, хоче реформувати систему народної освіти. У ній все ще живе дух авангарду (децентралізація також присутня в історії естри- дентизму, наприклад, Естридентополісом повинно було стати м. Халапа, оскільки рух підтримувався губернатором штату Веракрус Геріберто Харою). Влаштувавшись на роботу на консервну фабрику, Сесареа малює і вішає на стіну план фабрики, у якому авангардна естетика (захоплення пролетаріатом, анархізмом у дусі Р. Арльта, нерепрезентативним мистецтвом, типографічною виразністю, марення майбутнім тощо) поєднується з постмодерністською (принаймі у потрактуванні вчительки, подруги Сесареа). Адже план - це водночас мапа, на якій стирається межа між досвідом зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного: «план консервної фабрики, план, який намалювала Сесареа, місцями з прискіпливістю в деталях, а в інших - розпливчасто і неясно, з помітками на полях, хоча почерк у деяких випадках був нерозбірливий, в інших - слова написані з великої літери і навіть зі знаками оклику, ніби Сесареа зі своєю мапою, зробленою від руки, впізнавала саму себе у власній праці чи ті сторони, про які до цього не здогадувалася» [9, с. 631]. Ми не знаємо, що трапилося з Тінахеро потім, але в результаті ця жінка змінюється фізично, розростається, набуває рис телуричного образу. Цей етап у її житті легко ототожнити з романом магічного реалізму в історії латиноамериканської літератури. При цьому важить і псевдо-межовий досвід: Сесареа починає жити у двох країнах. Боланьо обігрує постійні міграції своєї героїні досить іронічно, адже насправді перетнути Кордон між двома державами, означає лише потрапити з Вільявісйоси (Мексика) до Ель Паліто (фікціональне містечко в Аризоні, США). При цьому дистанція загострює почуття національної самобутності (ми бачимо Сесареу, яка продає цілющі трави і пере білизну коло річки). Це важливо як з погляду історії літератури «буму», так і з точки зору її історіографії, критичного осмислення літературного процесу, варто пригадати лише «Лабіринт самотності» О. Паса. У художній і критичній літературі «буму» саме перебування «поза» є гарантією доступу до більш достовірної реальності, у тому числі до власної національної сутності.

Проводячи свого персонажа через ряд етапів в історії національної літератури, але одночасно - і через ряд «масок», ідентичностей, які формує певний вид ідеології, Боланьо намагається скласти колаж з різних історичних пластів становлення мексиканської ідентичності, пішовши у цьому напрямку далі Рейєса, але і відкинувши претензії на унікальність і органічність цього процесу.

А. Рейєс написав численні портрети-замальовки європейців, які у певний момент свого життя відвідали Америку, серед них Ф.Р. де Шатобріан, О. фон Гумбольдт, Р. дель Вальє-Інклан, С. Ейзен- штайн, граф Сен-Симон, Г. Кайзерлінг (ці двоє, як відомо, відвідали лише Сполучені Штати, але це не зупинило Рейєса) та багато інших. Зокрема Гете