У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


та Унамуно у Рейєса нарікають на свій вік, який єдиний стоїть на заваді їх поїздці до Нового світу (збірка есе «Симпатії і відмінності»). Так само Боланьо розпочинає «Диких детективів» епіграфом з найвідомішого романа англійського письменника Малькольма Лаурі «Під вулканом», дія якого розгортається в Куернабаці і є певною мірою автобіографічною, оскільки у 1936-1939 рр. Лаурі дійсно жив на півдні Мексики, у тому числі й у Куернабаці. Наступний європеєць з'являється вже на дев'ятій сторінці роману, цього разу ним виявляється Лотреамон: «Згідно з Артуро Белано, реаль вісцералісти загубилися у пустелі Сонори. Потім вони згадали таку собі Сесареу Тінахеро, чи Тінаху, цього я не пам 'ятаю, думаю, що саме тоді я голосно сперечався з офіціантом через декілька пляшок пива, і повели про «Поезії» графа Лотреамона, щось у цих «Поезіях» пов 'язане з цією Тінахеро, а потім Ліма висловив загадкове твердження. За ним, сучасні реаль вісцералісти йшли назад. /Як це назад? - запитав я. /- Спиною, дивлячись на точку, але віддаляючись від неї, навпрошки до невідомого». Постать Лотреамона вабить Боланьо тим, що до 15 років поет прожив у Монтевідео, подорожував туди й у відносно старшому віці (можливо, протягом цієї подорожі розпочав першу пісню «Мальдорора»). А особливо парою метафікціональних естетичних антонімів «Пісні Мальдорора» - «Поезії» і забуттям, з якого його відроджують Ф. Супо та А. Бретон. У лекції «Література + хвороба = хвороба» Боланьо концептуалізує творчість Лотреамона у термінах його подорожнього життя: «чия подорож - з периферії до метрополії і чий спосіб подорожувати і бачити все ще залишається оповитий абсолютно цілковитою таємницею, аж до того, що ми не знаємо, чи йдеться про войовничого нігіліста чи надмірного оптиміста» [11, с. 57]. Це саме та біографічна структура, яку Боланьо перекодовує в історії Сесареи Тінахеро. Водночас приклад Лаурі, який ненадовго оселяється в Мексиці, і Лотреамона, який їде геть з Уругваю, покликані ствердити іншу концепцію Латинської Америки у світі. Боланьо не чіпає лише ДФ, місто своєї юності, яке у «Детективах» постає радісним, життєствердним, богемним. Решта ж Латинської Америки постає повсюдною (тут Боланьо іронізує з самого себе, навіть капрал-комунар, який нібито зґвалтував Рембо під час його поїздки з Шарльвілю до Парижу, виявляється колись був у свою чергу зґвалтований мексиканськими селянами з Вільявісьйоси) і водночас примарною. Тобто еу-топія перетворюється на у-топію Європи в онтологічному сенсі, а з іншого боку, Мексика і Латинська Америка просто зникають з ментальної мапи європейця, часто самовпевненого і пихатого. Так Боланьо описує зустріч Ліми з Мішелем Бульто, французьким неоавангардистом, якого Ліма і решта реаль вісцералістів «штудіювали» ще в Мексиці: «Я не з тих людей, які люблять ходити пішки. Однак тієї ночі ми йшли не зупиняючись, щодуху ... поки мексиканець пробував розказати англійською, часом нерозбірливою, історію, яку мені важко було зрозуміти, історію загублених поетів, і загублених журналів, і творів, про чиє існування ніхто не знав ні слова, посеред якогось пейзажу, можливо, Каліфорнії, чи Аризони, чи якогось іншого мексиканського краю, який межує з цими штатами, уявного краю чи справжнього, але вилинялого на сонці, у забутому минулому, чи у такому часі, який принаймні тут, у Парижі, у семидесяті роки уже нічого не важив. Якась історія по той бік міської брами цивілізації, - сказав я йому. І він відповів: так, так, очевидно так, так, так» [9, с. 252].

Водночас Боланьо не спрощує рейєсівську поетику і проблематику. Навпаки, він напрочуд вдало протистоїть будь-якій однобічності у царині літературознавчих інтерпретацій. У «Диких детективах» він наводить дуже кумедне «поширене» уявлення про Рейєса, який ніколи не був лівим, але в мексиканському ідеаріумі міцно посів місце поруч з батьками нації. Йдеться про епізод, у якому дон Панкрасіо Монтесоль, який їде до Нікарагуа у складі мексиканської делегації, щоб засвідчити своє співчуття справі сандіністської революції, називає себе законним сином Рейєса [9, с. 354].

Натомість Боланьо пропонує інший образ Рейєса. Так Ліма і Белано аналізують єдину графічну поему «Сіон» Сесареи Тінахеро, яка має наступний вигляд:

5і6п

Вони вдаються до постмодерністського ігрового прочитання, стверджуючи, що ця поема - просто «жарт», а щоб його зрозуміти, варто домалювати до прямокутників вітрильники:

І тоді нібито за словом «Сіон» приховане слово «навігація» (іспанською «navegaci6n») і поема

набуває метафоричних значень, серед яких: «Човен Кетцалькоатля, нічна лихоманка хлопчика або дівчинки, енцефалограма капітана Ахаба чи енцефалограма кита, поверхня моря, яка для акул є воротами просторого пекла, човен без вітрила також може бути труною, парадокс прямокутника, прямокутник-свідомість, неможливий прямокутник Анштайна (в універсумі, де прямокутники немислимі), сторінка Альфонсо Рейєса, відчай поезії» [9, с. 423]. Боланьо здійснює метонімічний зсув від поезії Альфонсо Рейєса до поезії взагалі, адже саме про універсальність, яка постає з глибоко національного письма, мріяв мексиканський мислитель. Водночас поезія як загальна категорія виявляється позбавленою «вітрил», характеризується недомовленістю («Sion», а не «navegacion», тут також побіжно відображена одна з тенденцій авангарду, зокрема підтримана і Рейєсом, створити питомо мексиканську іспанську мову, а отже необхідність прибрати з неї літеру «с», у тих словах, де вона позначає міжзубний звук [9]), багатозначністю (починаючи з назви), але водночас ігровою природою.

Підсумовуючи, зазначимо, що Роберто

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8