Джона Кона у створенні композиції, свою ж демонстрував у написанні діалогів.

Зі «Щоденників» Дж. Фаулза дізнаємося також про зміни в романі, зроблені для екранізації. Зокрема, письменник зазначає, що фрагмент щоденника дівчини він вставив у розповідь «злочинця» (в те місце, де вона вперше відчуває, що важко хвора). Переписав з десяток сторінок, на яких оповідь первісно велася в теперішньому часі, подавши її від імені героя в минулому часі; хоча в останнє речення вставлено слово «сьогодні», щоб у читача не виникло сумнівів у тому, що фінал повертає нас в теперішній час [8, с. 672].

З приводу відповідності часової організації роману і фільму, зауважимо ще один факт: дія роману відбувається восени - про це свідчать і окремі датування в оповіді Фредеріка Клега, який згадує, що переїхав у придбаний будинок наприкінці серпня, і дати, проставлені у щоденнику Міранди Грей (жовтень-грудень). Автори екранної версії не дотримувалися означеної у романі пори року, хоча цей аспект для романів письменника має вагоме значення, а змістили події на більш ранню пору року - травень-червень (про що свідчать дати, позначені Мірандою на стіні підвалу). Таке зміщення часу сприяло збагаченню відеоряду: оскільки більшість подій відбуваються в замкнутому просторі й обмежені будинком та його підвалом, то зображення відкритого простору, природи, і зокрема часу, який відповідає періоду полювання на метеликів, було мотивованим.

Аналізуючи текст роману та кінотекст, важливо зазначити, що при перекладі романної оповіді мовою художнього фільму, втрачено контекстуальну природу твору Дж. Фаулза. Роман «Колекціонер» побудовано у формі розповіді банківського службовця Фредеріка Клега і щоденникових записів студентки-художниці Міранди Грей. Це дало змогу авторові вибудувати широкий контекст для основної сюжетної лінії, який функціонує і на рівні ча- сопросторової організації роману, і в ідейно- тематичному плані твору.

В російській рецепції «Колекціонера» часто наголошують на політичному та соціальному контексті роману [5; 6]. Зокрема Б. Парамонов акцентував увагу на лейбористських поглядах Міранди, соціалістичних ідеях, вкладених в її вуста, і назвав роман «метафізичною притчею», в якій письменник «показав англійця з низів в образі якогось хтонічного чудовиська» [5].

Водночас Дж. Фаулз згадував, що Вільяма Веллера (режисера фільму), як і всіх американців, дратували його антироялістські погляди, які він пропонував висвітлити у сценарії, тому його ідеї були відхилені. Це частково пояснює відсутність у кінострічці яскраво виражених політичних поглядів, хоча певною мірою збережено соціальний контекст, наявний в романі. Б. Парамонов також стверджує, що в романі це питання стосується не соціальних привілей, кастової будови суспільства, а є питанням про красу і культуру в новому демократичному суспільстві: «Чи можуть нові люди не лише створювати, але й відчувати красу, чи їхня влада приведе до вбивства культури і краси, що і відбувається в романі «Колекціонер» [5]?

В екранізації частково втрачено також важливий для розуміння ідейного навантаження роману мистецький контекст. У романі він має вагому роль: розкриває образи головних героїв, формує загальну культурну та соціально-історичну картину та ілюструє думки самого автора. Думки Міранди про живопис, мистецтво, а через його призму - і про світ загалом, є вагомою складовою романної оповіді. Зокрема, один із аспектів протиставлення героїв базується саме на їхньому ставленні до мистецтва. Міранда пише у щоденнику: «Він (Клег - О.Л.) сліпий, сліпий. Істота з іншого світу. <...> Як же він міг зрозуміти магію і значущість мистецтва (не мого мистецтва, Мистецтва узагалі» [14, с. 141].

У кінотексті ця тема також становить ядро його творення, проте розкрито її через діалогічне мовлення героїв, у яких кардинально протилежна рецепція мистецького світу і його артефактів, і яка майже завжди провокує неадекватну реакцію героя.

Образу Клега (Калібана), як і в «Бурі» Шекспіра, протиставлений інший герой - в.Р.* - знайомий художник Міранди, про якого вона часто згадує у щоденнику. Міранда особливо гостро відчуває це, коли перебуває в підвалі. Тоді світ мистецтва, «вежі зі слонової кістки», здається їй, як ніколи, реальним. Ці два персонажі однаковою мірою вагомі в романі, принаймні у щоденниках, житті та свідомості Міранди. Важливим у романі є також протиставлення двох знакових хронотопів: підвалу, у якому перебуває Міранда, ув'язнена Клегом, та студії в.Р. (вона не знайшла місця в сценарній адаптації і відсутня в кінострічці). Образ в.Р. в багатьох аспектах протиставлений Клегу: у цього персонажа, на думку Міранди, унікальний світогляд, погляд на світ, людей, політику, мистецтво, а головне - власна точка зору: «З усіх, кого я знаю, здається, лише він говорить саме те, що думає, коли розмірковує про мистецтво» [14, с. 170]. У Клега ж навпаки - «жодної власної думки» [14, с. 156]. Ув'язнена у підвалі Клега Міранда частіше згадує про спілкування з в.Р., аніж мріє про свободу і звільнення: «Мені потрібен