В екранному тексті «Колекціонера» не прочитується важливий для роману контекст, пов'язаний із образом в.Р. В романі він контекстуально вплетений в щоденникову оповідь Міранди і виконує функцію зв'язку із зовнішнім світом, якого позбавлений екранний сюжет. Про таку особливість кіномистецтва - фокусувати увагу на теперішньому часі - акцентують увагу дослідники поетики цього виду мистецтва. Зокрема, Ю. Лотман зауважив: «У будь-якому мистецтві, пов'язаному зі спогляданням та іконічними знаками, художній час можливий лише один - теперішній» [2, с. 109]. І Лотман, і Ліхачов, (а до них Лесинґ та інші) відзначали, що час зображальних мистецтв, у порівнянні зі словесними, бідний, він виключає минуле і майбутнє. Усі ірреальні способи: усі форми непрямої мови, діалогічні оповіді зі складними переплетеннями точок зору викликають складність. Саме тому зіставляючи текст роману та кінострічки, можемо констатувати відсутність ретроспективного часу, пов'язаного з минулим персонажів (і стосовно Міранди, і Клега). Проте, вочевидь, проблема постала не у неможливості медійного тексту передати цю ретроспективну сюжетну лінію; по-перше, в історії кіно ми маємо численні приклади вирішення подібної часопрос- торової організації оповідного тексту, для прикладу згадаємо екранізацію «Мага» того ж письменника, по-друге, як стверджують ЗМІ, на роль в.Р. уже було вибрано і затверджено актора, проте жодна зі сцен із ним не увійшла до фільму. Таке режисерське вирішення В. Вайлера має свою мистецьку цінність і вищу мету, проте позбавляє контекстуального прочитання, можливості зіставлення цих двох світів та їхніх персонажів.

Хоча відгуки про фільм неоднозначні, ми не можемо не процитувати думки з його приводу Дж. Фаулза: «Екранний «Колекціонер» виявився не кращим (і не на багато гіршим), ніж я очікував: у барвах «Техніколору», вичищений до полиску і цілком відірваний від будь-яких точок зіткнення з книгою <...>. Його можна сприймати не інакше, як голівудську стрічку...» [8, с. 711].

Домовленості про екранізацію другого за публікацією роману Дж. Фаулза «Маг» (1966) велися ще до прем'єри «Колекціонера». Екранізувати роман запропонувала американська кінокомпанія «ХХ століття - Фокс» і, зазначимо, що саме американська рецепція цього роману мала значний резонанс.

G.P. - ми залишаємо ініціали мовою оригіналу, оскільки не вважаємо можливим їх перекласти однозначно - можливі різні варіанти перекладу: 1) ініціали імені художника George Paston (Джордж Пестон); 2) G.P. - «general practitioner», словосполучення, яке вжила Міранда під час захворювання - загальновживана в англійській мові абревіатура на означення професії «лікар загальної практики», «сімейний лікар» (терапевт, хірург). Для порівняння: автор російського перекладу І. Безсмертна переклала G.P. як «частный врач», а ім'я героя - відповідно Чарлз Вестон.

У «Магові» Дж. Фаулз виступив в ролі адаптатора свого тексту до сценарію фільму, що виявилося досить непросто, важким психологічно та фізично, як неодноразово він записував у щоденниках тих років, письменник навіть думав відмовитися від написання сценарію.

Роман «Маг» - один із найскладніших в творчості Дж. Фаулза. Складність роману в його містичності та символіці, які не мають однозначного тлумачення; у створенні в тексті ілюзії, яка руйнується, як тільки читачеві здається, що він наблизився до розгадки; в ігрових прийомах, які використовують і Моріс Кончис (Маг) щодо Ніколаса, й сам автор у стосунку до читача. Текст «Мага» складний навіть для оповідної техніки - він багатоплановий, зі вставними конструкціями та складним контекстовим рядом; письменник використовує широкий арсенал засобів постмодерної літератури для зображення ілюзій та реальності, для посвячення героя і читача в таємницю буття тощо.

Завдяки автоадаптації книги до ігрового кіно, складний композиційно роман зберіг у сценарній адаптації та у фільмі найважливіші сюжетні схеми, персонажні характеристики тощо, що було б доволі складно здійснити іншому сценаристові. Автоадап- тація має свої особливості, тому порівнюючи текст та кінотекст не доводиться говорити про особливості рецепції художнього твору, його інтерпретацію сценаристом, збереження філософського змісту чи відповідність творчому задуму. Джон Фаулз охарактеризував роботу над сценарним текстом власного твору так: «Зібрати книгу з досить значного і заздалегідь продуманого числа елементів, які, як тобі відомо, не підлягають екранізації, а згодом розібрати її і переконструювати з тими елементами, які цьому піддаються...» [9, с. 69].

Постмодерна техніка екранного жанру має свої медійні прийоми, проте активно використовує також і літературні, зокрема, інтертекстуальний. Якщо порівнювати «Мага» з іншими екранізаціями творів Дж. Фаулза, то це чи не єдиний, в якому частково адаптовано широкий літературний та культурно- історичний контекст роману, використано інтер- текстуальні зв'язки, які забезпечують значно глибше