Дію роману сконцентровано на острові і обмежено часом. Проте для відтворення романної оповіді та збереження логіки розвитку сюжетної лінії, в кінооповідь вмонтовано епізоди з минулого життя Ніколаса Урфа, його стосунки з Анн (Елісон), ретроспективні фантазії Моріса Кончіса та інше. Саме цей момент важливо відзначити, як вдалий у сценарній адаптації книги, хоча він і не відтворює фабули роману в повному обсязі.

Відзначимо також, що важлива для поетики роману природа, знайшла вдале вирішення і в зображенні на екрані, й у відчуттях героїв. Зображення природи у фільмі посіло не менш важливе місце, аніж воно займає в романі Дж. Фаулза. Першим планом постають море, гори, ліс, острів загалом, які є не лише тлом для розвитку дії, а відтворюють єдність з людиною. Все ж поза кадром залишилася майстерність зображення психологізму у відчутті природи, яка притаманна літературному першоджерелу.

Загалом прагнення зрозуміти роман і перекласти його мовою іншого мистецтва є такою ж ілюзією, на який він збудований. У передмові до другого видання роману письменник скаже, що «жодних можливих правильних відповідей бути не може», а ідея «Мага» - «це відгук, який він знаходить в читачеві, а заданих наперед «правильних» реакцій, наскільки я знаю, не буває» [13, с. 9].

Екранізація саме цього роману письменника не залишила позитивних відгуків ні у самого письменника, ані кінокритиків, ані глядачів, на відміну від рецепції роману у Великобританії і США. А Дж. Фаулз зазначав, що «питання про істинну сферу» кожного з мистецтв - літератури і кіно - одна з причин, чому йому стало нецікаво писати сценарії для фільмів за власними романами.

Однією з кращих екранізацій романів Джона Фаулза визнано «Жінку французького лейтенанта» (1981), яка, за версією «Guardian», увійшла до списку п'ятдесяти кращих екранізацій літературних творів.

Про екранізацію «Жінки французького лейтенанта» Дж. Фаулз думав ще до виходу книги з друку, проте роман був екранізований лише через дванадцять років після його написання. Причин цьому сам Фаулз називає декілька, зокрема комерційний успіх книги, що відлякував режисерів, і особлива композиційна побудова роману.

Режисером кінострічки виступив Карел Рейш. Його ім'я згадується у «Щоденниках» письменника ще в контексті роботи над «Колекціонером», коли літературні агенти видавництва «Кейп» розглядали можливість екранізації цього роману. Проте К. Рейш виступив режисером саме «Жінки французького лейтенанта» і саме він зміг вирішити так звану «діахронічну дилему»*. Уможливив екранізувати складний, багатий на структурні елементи, текст роману Дж. Фаулза сценарій визнаного сценариста Гарольда Пінтера. Дослідники стверджують, що Г. Пінтер, один з небагатьох сценаристів, які вносять зміни в сюжет роману, який екранізують, водночас намагаючись зберегти основу літературного твору. Він перекладає кінематографічними засобами, те що сказано в оповідному жанрі, а його кінотекст зберігає головні елементи художнього твору, навіть втрачаючи оригінальний сюжет.

Дж. Фаулз визнавав майстерність Г. Пінтера як сценариста і визнавав, що майстерно зроблений сценарій - це не стільки версія, «що відповідає книзі», скільки версія, що «відповідає цілком іншим виробничим можливостям (і стосункам з аудиторією) кінематографа» [9, с. 71].

Детально це див. статтю: Левицька О. С. Екранізація роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта» : вирішення проблеми «діахронічності» твору / О. С. Левицька // Вісник Львівського університету. Серія філол. - 2008. - Вип. 44. Ч. 2. - С. 346-353.

У книзі «Семіотика кіно і проблеми кіноестетики» Ю. Лотман писав: «Мистецтво вимагає подвійного переживання - одночасно забути, що перед тобою вигадка, і пам'ятати про це» [2, c. 23]. Ці зауваги актуалізуються в постмодерністській літературі та кіно. Такий прийом притаманний романістиці Дж. Фаулза загалом і романові «Жінка французького лейтенанта» зокрема, де він використаний у дусі постмодерністської гри з читачем: письменник то змушує читача зануритися в атмосферу роману, повірити в достовірність подій, які він описує, то раптом наголошує на фіктивності, вигадці, волі автора. Передати цей прийом медійними засобами, зберегти його в екранній версії, важливо і з огляду на його функцію в романі, і на вказану Ю. Лотманом функцію кіномистецтва. Тому режисерське вирішення екранізації роману із паралельним зображенням на екрані двох сюжетних ліній, одна з яких - переклад «вікторіанської» сюжетної лінії роману, та створеної сценаристом іншої сюжетної лінії, із тими ж героями-акторами, які виконують ролі в художньому фільмі. Поперемінне зображення на екрані історії Фаулзових героїв та екранна версія самого процесу знімання кіно, вживання героїв у їхні ролі, їхні особисті переживання, зіставлення подій сучасних та минулих, частково виконує роль авторських відступів, контекстуальних паралелей, введених в романі. Саме завдяки такому сценарному вирішенню до уст персонажів сучасної сюжетної лінії вдалося вкласти важливий іронічний контекст, який прочитується на різних рівнях поетики та структури роману, і водночас показати незмінність людської природи в історичному поступі.

Якщо говорити про майже «дослівний» переклад мовою кіно окремих творів класичної та сучасної літератури, дотримання «букви» літературного тексту, яке спостерігається в американських екранізаціях бестселерових романів сучасності, то очевидною є перевага саме такого творчого акту, здійсненого авторами екранної версії роману Дж. Фаулза, де мистецька цінність обох творів залишається самодостатньою, де текст та кінотекст перебувають в певних діалогічних стосунках, інтертекстуальних відношеннях і мають контекстуальні зв'язки.

Екранна версія «Жінки французького лейтенанта» є своєрідним зовнішнім контекстом для прочитання контекстуальності тексту роману,