УДК 821.134.1-3.09Гунько Т. В.

КОНЦЕПЦІЯ БАРОКО ЕУЖЕНІ Д'ОРСА ТА ЕСТЕТИКА ФОРМАЛІЗМУ

Метою цієї статті є вивчення впливу методу формального аналізу Генріха Вельфліна на формування концепції бароко Еужені д'Орса. В статті наведено порівняльний аналіз основних понять даних концепцій. Особлива увага приділяється проблемі періодичності та реабілітації бароко.

Ключові слова: бароко, класицизм, еон, історична константа, формальний аналіз, «реабілітація» бароко, періодичність, морфологічні пари.

Целью данной статьи является изучение влияния метода формального анализа Генриха Вельфлина на формирование концепции барокко Эужени д'Орса. В статье приводится сравнительный анализ основных понятий данных концепций. Особенное внимание уделяется проблеме периодичности и реабилитации барокко.

Ключевые слова: барокко, классицизм, эон, историческая константа, формальный анализ, «реабилитация» барокко, периодичность, морфологические пары.

The aim of this article is to analyze the influence of Heinrich Wolfflin's method of formal analysis in the development of the baroque concept of Eugeni d'Ors. The comparative analysis of the main precepts of both theories is offered. Special attention is paid to periodicity problem and baroque rehabilitation.

Key words: baroque, classicism, aeon, historical constant, formal analysis, baroque «rehabilitation», periodicity, morphological pairs.Концепція бароко іспанського письменника та філософа Еужені д'Орса пройшла довгий період становлення, що охоплює першу чверть ХХ століття. Формування концепції відбувалося під впливом теорії та методів школи формалізму, найяскравішим представником якої справедливо вважається швейцарський теоретик історії мистецтва Генріх Вельфлін, поряд із такими видатними особистостями як Адольф Гільдебрант, Бернард Беренсон, Алоїз Рігель.

Метою даної статті є вивчення впливу теорії формального аналізу та зокрема робіт Генріха Вельфліна на формування концепції бароко Еужені д'Орса, їх відображення та інтерпретація в його філософській системі. Актуальність даного дослідження зумовлена відсутністю робіт, присвячених як вивченню концепції бароко Еужені д' Орса, так і порівняльному аналізу робіт Генріха Вельфліна та Еужені д' Орса.

Філософська концепція д'Орса має багато точок перетину з основами формального аналізу, який, в свою чергу, спирається на теорію мистецтва Вінкельмана. Формалісти, а з ними і д' Орс, приймають вінкельманівську ідею античності як відправної точки розвитку мистецтва та його теорію «заперечення», відповідно до якої кожна наступна епоха заперечує попередню, і в якій мистецтво «правильне» (класичне) перероджується шляхом заперечення в «неправильне» (антикласичне або барокове).

В своїх роботах з історії мистецтва нового часу Генріх Вельфлін торкається двох тем, які пізніше проявляться як основні направляючі філософії д' Орса. Мова йде про інтерес д' Орса до основ формального аналізу та теми бароко.

Вже в першій книзі Вельфліна «Ренесанс та бароко» подані поняття розглядаються не просто як два стилі, що змінюють один одного, а як зумовлена зсередини зміна художнього сприйняття. В книзі «Класичне мистецтво» швейцарський вчений аналізує мистецтво Відродження, виокремлює формальні ознаки класичного мистецтва, звільнюючи це поняття від історичних рамок. Класичне мистецтво стає у Вельфліна позачасовим та загальноісторичним поняттям, що відповідає поняттю історичної константи у д' Орса.

Метод формального аналізу Генріха Вельфліна в найбільш завершеному вигляді представлений в роботі «Основні поняття історії мистецтв», 1915 рік. За основу концепції обрано вивчення зміни художнього стилю від Ренесансу до Бароко відповідно до п'яти пар основних понять. Поняття стилю для Вельфліна є засобом художнього вираження епохи. Для кожної епохи притаманний свій окремий тип бачення, який зумовлює її стиль. Всередині епохи Вельфлін виокремлює так званий «нижчий шар понять», що відносяться до зображення форм, незважаючи на національні та географічні ознаки та індивідуальні особливості автора. Саме цей нижчий шар, який відображає загальні формальні спільності на фоні індивідуальних особливостей, і є предметом дослідження швейцарського вченого.

Проте концепція Вельфліна не відміняє поняття «індивідуальності» в мистецтві, просто воно не є об'єктом формального аналізу. «Історія мистецтва без імен», згідно з термінологією самого автора, має за мету «крок за кроком простежити виникнення сучасного бачення», і говорити не стільки про художників, скільки про розвиток мистецтва як явища культури. «...перелік всіх можливих розбіжностей між Рембрандтом та Рафаелем є не щось інше, як відхід від головної проблеми, інакше кажучи, справа не в пошуку цих відмінностей, а в тому, щоб показати, як обидва художники, ідучи різними шляхами, створили одне і те саме: велике мистецтво» [1, с. 12].

Мова йде про пошук певного «оптичного знаменника» - особливий вид сприйняття, що лежить в основі мистецтва, враховуючи нарізно- манітніші географічні, часові та індивідуальні дані. Інакше кажучи, Вельфлін шукає об'єднуючий фактор, що залишається незмінним при наявності інших змінних характеристик географічного, часового, індивідуально-психологічного плану.

Подібний підхід виключно збігається з основним направленням концепції д'Орса, відповідно до якої бароко та класицизм представлені як історичні константи або еони, фіксовані елементи, які «знаходять відображення у всій багатогранності людського життя, є уособленням незмінності та стабільності на фоні загальної мінливості, випадковості та текучості» [6, с. 65]. Еон у д'Орса - це категорія метаісторична, або, як заявляє сам автор, - «це вічність, що вписана в історію та має власну історію» [6, с. 67]. У процесі розробки поняття еону д' Орс намагається відшукати «певний різновид загального знаменника» [6, с. 66]. Саме таку мету ставить перед собою Вельфлін, обмежуючись при цьому аналізом мистецтва нового часу.

Обидва автори проявляють абсолютну одностайність у відношенні до теми «реабілітації» бароко як культурного явища. Апологія бароко