Як вже було зазначено, твір Шермана Алексі має форму збірки, що складається із двадцяти двох оповідань, кожне з яких є окремою історією, але разом вони складають загальну історію резервації Спокан. Оповідання - неначе уривки та спогади з життя, що поєднані героями, почуттями та соціальними проблеми, завдяки яким вони стають романом. І хоча з одного боку, збірці характерна фрагментарність і непослідовність подій (що є однією з рис американсько-індіанської літератури), з іншого боку в ній є і цілісність, що досягається завдяки тому, що оповіді об'єднані ідеєю спростовування стереотипу «white man's Indian» (індіанець білої людини). З одного боку світ, який створив Алексі є надзвичайно реальним, але з іншого боку іронія, сарказм та перебільшення створюють симулякру. Образи різноманітних, так званих, культурних героїв, якими пронизаний текст, перемішуються і формують фон справжніх та реальних людей. Вони, працюючи в уяві читача, створюють пейзаж кінця двадцятого століття як пронизаний наскрізь засобами масової інформації та розважальною культурою. Деякими з культурних «ідолів», що з'являються у збірці, є Джимі Хендрікс, Ісус Христос та Одинокий ковбой, який фігурує в назві книги. Але найважливішим є те, що текст має і починається з точок розуміння/згоди між наратором та читачем - стереотипів щодо американських індіанців. Згідно з Католін Керролл, герої Алексі, що черпають з успадкованої традиції оповідання, беруть за основу неформальну, часто базову мову, що «промовляє» до кожного. Наратори переймають точку зору «white man's Indian» (образу індіанця, яким його уявляють білі) як стиль розповіді, і цей прийом виводить на поверхню внутрішні поняття та уявлення читача, тим самим змушуючи їх зустрітися обличчям із соціальними настроями [2, с. 74]. Переплетіння тексту з поп-культурою є важливим прийомом зштовхування читача зі стереотипами. Читач, в свою чергу, намагається протистояти дискомфорту, що відчуває при зіштовхуванні, тим, що стверджує, що циклічність (circularity), сюжет з відкритою кінцівкою та незакінчена думка є надзвичайно важкими для сприйняття, не мають жодного смислу, погано написані, і нічого не доводять [2, с. 74]. Подібна реакція надзвичайно часто зустрічається в студентів, в яких викладається цей літературний твір. На жаль, сьогодні існує обґрунтоване занепокоєння про нездатність читача (слухача або критика) зробити крок за межі власної культури для того, щоб успішно почати діалог з іншою культурною традицією. Однією з педагогічних хитрощів, що застосовуються при викладанні цього твору Алексі є показ фільму «Димові сигнали», сценарій до якого був написаний Шерманом Алексі за мотивами одного з оповідань із збірки «Одинокий ковбой і Тонто б'ються на небесах». Тоді як збірка ставить студентські внутрішні навички читання в тупик, основна сюжетна лінія фільму задовольняє їхні очікування, тому що підкоряється лінійній наративній структурі, до якої вони звикли. Але, треба бути надзвичайно обережними при доповненні читання збірки досвідом фільму, адже, хоча фільм пропонує тематичну логічність та плавність, він може зруйнувати розуміння особливостей американсько- індіанської літератури, тому що він запозичує прозахідний підхід до оповідання, тобто важливий аспект «іншого», який характеризує літературу корінних жителів Америки, відсутній. Фільм фокусується на індивідуальній ідентичності, а не племінній, і підкорює та робить другорядними циклічність структури часу та місця, що є невід'ємною в обрядовій, церемоніальній спадщині, з якої черпають Алексі та інші американсько- індіанські письменники [2, с. 74].

Церемонія (ритуальність) та вистава є центральними для американсько-індіанських культур. Таким чином, підхід до текстів оснований на принципах вистави може надати читачеві більш автентичний шлях до розуміння Американсько-індіанської літератури, адже він пояснює, як американсько- індіанські письменники намагаються залучити своїх читачів до процесу розвінчання традиційних стереотипів і відтворення альтернативних форм свідомості. Вивчення книги «Одинокий ковбой і Тонто б'ються на небесах» Шермана Алексі за допомогою цього підходу передбачає, що залучення читачів до мистецтва американсько-індіанського оповідання (storytelling), а також використання цього досвіду як засобу аналізу, яким чином письменники використовують церемоніальні традиції для введення усних форм до письмових, є новим альтернативним шляхом ознайомлення читача із творчістю Алексі та інших американсько-індіанських письменників.

Краще розпочати аналіз тексту Алексі з назви: хто такий одинокий ковбой, ким є Тонто, і чому вони борються? Навіть для пересічного американця, що знайомий з телесеріалами середини 20 століття, ця назва буде зрозумілою. З 1949 по 1957 роки популярне телевізійне шоу «Одинокий ковбой» у жанрі вестерна, що спочатку виходило як радіо шоу з 1933 року, принесло боротьбу за закон і порядок на Заході до віталень американців. Одинокий ковбой, головний герой цього телесеріалу, кожного тижня був захисником закону та справедливості на західних землях