Племінна ідентичність, центрування процесу оповідання та циклічна структура наративу Алексі беруть початок в традиціях та церемоніях, за допомогою яких спільноти відновлюють себе. Алексі запрошує читача/глядача взяти участь в церемонії боротьби Тонто і Одинокого ковбоя, боротьби, під час якої Тонто спростовує роль індіанця як прислужника «білого» («white man's Indian»), і де індіанці повертають собі свою духовну спадщину і рятують себе від стереотипів «білих» [2, с. 77].

Від самого початку тексту читач зустрічає героїв, що грають ролі сучасних «індіанців білої людини»: ледачі індіанці без амбіцій та жодних прагнень, п'яниці, безробітні, що чекають на щомісячні перерахування грошей - мисливці, воїни та танцюристи, що загубилися у минулому. Кожен із цих сучасних образів резервації застряг у землях, що не належать нікому, де їхнє минуле було майже винищено американським колоніалізмом, їхнє теперішнє характеризується утисканням та расизмом, а майбутнє уявляється продовженням теперішнього. Але коли розгортається характер кожного героя, Алексі закриває образ сучасного стереотипу основною, домінуючою ідеєю, яка підкреслює життєздатність та духовність доколоніального минулого, підтверджуючи важливість індіанської спільноти/спільності, її духовної спадщини та спроможності вистояти. Подібне накладання ідей дозволяє читачеві/глядачеві побачити образ індіанця у різних просторах та вимірах, як синтез минулого, теперішнього і майбутнього [2, с. 77].

Алексі інкорпорує усну традицію у писемний текст за допомогою діалогічності. Накладання історії героїчних індіанців минулого (діахронічні моменти) на історії, в яких індіанці сучасності у пастці стереотипів (синхронічний момент) характеризує стратегію Алексі. Притягуючи минуле до теперішнього, Алексі змушує домінуючу та підкорену культури вступати в діалог і підсвідомо критикує шляхи, що припускаються євроцентричним стереотипом «white man's Indian», які узурпували спроби корінних жителів Америки відновити та створити наново власну сучасну ідентичність, яка б забезпечила виживання спільноти. Алексі експериментує з формами та темами для того, щоб підштовхнути читачів/глядачів до розвінчання домінантних дефініцій в той самий час, як він стверджує художню силу усних традицій, що створюють і перетворюють індіанські культури [2, с. 75].

Хілл у своєму вивченні зв'язків між виставою (performance) та підходами до вивчення американсько-індіанського наративу зазначив, що етнічні критики читають американсько-індіанські тексти як пов'язані з місцем, минулим та ритуальністю (ритуальною поведінкою) [5, с. 126]. Таким чином, він погоджується, що існує п'ять аспектів, в яких американсько-індіанська література відрізняється від інших літератур Америки, а саме: 1) глибока повага до слова; 2) відчуття місця; 3) відчуття ритуальності (церемонії); 4) визнання важливості спільноти; 5) інший погляд на світ [5, с. 127]. Ці аспекти є лінзою, крізь яку можна роздивитися церемонію та ритуал, що відбуваються у «Одинокий ковбой і Тонто б'ються на небесах». Традиційно, церемонії спрямовані на підняття свідомості. Так само тут, в цій «виставі», читач/ глядач стає учасником процесу перетворення сучасного індіанського життя, що відбувається, як вже було згадано раніше, за допомогою синтезу історій теперішнього з історіями минулого та майбутнього [2, с. 82].

Він переміщає своїх читачів/глядачів з позиції споглядання до позиції участі в тому, що відбувається - постійне розповідання історій і, як наслідок, відновлення, створення наново ідентичності. Цей прийом, що полягає у церемоніях та ритуалах, переходить у спільний акт реформації ідентичності, який намагається залучити учасників до акту уявлення альтернативний історій Тонто та Одинокого ковбоя. Також, Алексі пропонує читачеві посібник або порадник до читання інших американсько- індіанських текстів, порадник, в якому Тонто знаходить свій голос, переказує пригоди завоювання Заходу з точки зору його народу і тим самим перетворює читачів на воїнів сучасності, що готові боротися зі стереотипами, що викривлюють реальність [2, с. 83].

Фільм «Димові сигнали» має на меті також спростування стереотипів. В основу фільму покладене оповідання «This Is What It Means to Say Phoenix, Arizona» (Ось, що означає, сказати Фенікс, Арізона) зі збірки «Одинокий ковбой і Тонто б'ються на небесах». Головною ідеєю цього оповідання і є розвінчання дефініцій Тонто, що пригнічували внутрішній світ індіанців (до речі,