«Димові сигнали» - перший фільм, який був написаний, режисований, продюсований та виконаний американськими індіанцями. Але тим, хто дивився уважно, це не потрібно навіть розповідати, адже фільм настільки легко зображає своїх героїв, настільки «вдома» в їхньому світі, що одразу відчувається, що це «робота зсередини». Головні герої, два індіанських юнаки, розмовляють гумористично, свіжо та, найголовніше, самі за себе. Діалоги та мова в Шермана Алексі особливі, адже в нього гостре почуття соціальних явищ. Він дозволяє своїм героям постійно згадувати та звертатися до реального світу, поп та телевізійної культури. Віктор, один з головних героїв, якому вже обридли постійні балачки його супутника Томаса, наприклад, звинувачує його в тому, що той дізнався все, що знає про індіанців з фільму «Танці з вовками» і тому радить йому краще виглядати стоїчним, адже так мають робити усі великі воїни та мисливці. У відповідь Томас згадує, що Спокан ніколи не були мисливцями, адже завжди ловили рибу. Але Віктор заперечує: «You've got to look like you just got back from killing a buffalo, Thomas ... This isn't 'Dances with Salmon,' you know.» («Ти повинен виглядати неначе тільки повернувся із полювання на бізонів, Томас... Це ж не «Танці з лососем», розумієш») [10].

Також у фільмі згадуються генерал Кастер та кавалерія Сполучених Штатів (алюзія на битву на річці Літл-Бігхорн, яку виграли індіанці), Джон Уейн (епохальний герой вестернів ХХ століття, який «захищав» американців від індіанців) та політика Сполучених Штатів щодо вирішення «індіанської проблеми», але незважаючи на це, в «Димових сигналах» не відчувається непомірний тягар вікти- мізованої культури («victim culture»). Герої не живуть минулим, вони вже належать до нового покоління.

За допомогою індіанських реалій (індіанських майже зруйнованих машин, смаженого хлібу (fry bread), індіанської музики (49 songs - сучасні нетрадиційні індіанські пісні), а також американсько- індіанських акторів фільм «Димові сигнали» ґрунтований в чітко індіанській точці зору та погляді на світ. Фільм, так само як і книга, насичений гумором та іронією і перевертає стереотип стоїчного індіанця до гори ногами. Один з таких моментів - Віктора і Томаса підвозять дві дівчини у «індіанській машині», що їздить тільки заднім ходом. Вікна, зроблені з картону, все тримається на скотчі, немає запасного колеса та те, що працює тільки задній хід, - все це гумористичні варіації на тему мотиву індіанської машини. Але, що важливіше, цей образ символічно означає, що спроби Томаса просувати себе і його народ вперед в майбутнє за допомогою «заглядання назад» (крізь традиційне оповідання) є практичною стратегією, що дійсно спроможна дати результати [3, с. 55].

Інший гумористичний момент - коли Віктор і Томас «увічнюють пам'ять» Джона Уейна (героя вестернів, символи 100-відсоткового американця і супергероя) у сучасній американсько-індіанській пісні: «John Wayne's teeth hey yah, John Wayne's teeth hey yah hey yah, Are they false; Are they real; Are they plastic; Are they steel? (Зуби Джона Уейна хей-йа, Зуби Джона Уейна хей-йа хей-йа, вони вставні чи вони справжні? Вони з пластику чи зі сталі?)» [10]. Звертаючи увагу на зуби Уейна, які він ніколи не показував, пісенька зводить образ архетипічного ковбоя нанівець, перетворюючи його на підробку без почуття гумору. Таким чином, перевертається стереотип індіанця без почуття гумору з натяком на те, що цей образ може більше підходити деяким «білим». Віктор згадує про стоїчного Джона Уейна, що він ніколи не посміхався і не показував зубів, і що, мабуть, якщо людина ніколи не показує зубів, з нею щось негаразд.

На відміну від «ностальгічних» фільмів про американських індіанців початку 90-х років (та звичайно фільмів першої половини ХХ ст., які підтримували стереотипи індіанців як або кровожерливих або шляхетних дикунів, що поступово ставали минулим), таких як «Танці з вовками» 1990 р., «Останній з Могікан» 1992 р., та «Пока- хонтас» Діснея 1995 р., сюжетна лінія «димових сигналів» розгортається у теперішньому. Публіка бачить індіанських дітлахів у школі, бачить подорожі та їхню взаємодію з навколишнім середовищем, бачить, як вони замовляють меню у Denny's (одному з популярних ресторанів фаст фуду в Америці) - публіка стає свідком того, що індіанці не є артефактом, що вони не зникли і живуть тим самим сучасним щоденним життям, як усі. Таким чином, руйнується стереотип «живої допотопної людини», тобто тієї точки зору, що американські індіанці «замерзли» у 1800-х роках.ЛІТЕРАТУРА

Alexie S. The Lone Ranger and Tonto Fistfight in Heaven / Sherman Alexie. - New York : Harper Perennial, 1994. - 242 p.

Carroll K. L. Ceremonial Tradition as Form and Theme in Sherman Alexie's «The Lone Ranger and Tonto Fistfight in Heaven» : A Performance-Based Approach to Native American Literature / Kathleen L. Carroll // The Journal of the Midwest Modern Language Association. - Spring, 2005. - Vol. 38, No. 1, Special Convention Issue : Performance. - P. 74-84.

Charles J. Contemporary American Indian Life in «The Owl's Song» and «Smoke Signals» / Jim Charles // The English Journal. - Jan., 2001. - Vol. 90, No. 3, The Lure of Young Adult Literature. - P. 54-59.

Du Bois