УДК 821.111 (73)-31.09Старшова О.О.ДЖОН БАРТ: НЕСКІНЧЕННА ІСТОРІЯ КОХАННЯ

У статті розглядається поняття любові як елемента життєтворчості в романах Джона Барта. Еротика, кохання в естетиці американського письменника не є самоціллю, а виступають необхідним елементом авто-реальності, де творення в літературному сенсі ототожнюється з фізичним актом кохання-творення.

Ключові слова: життєтворчість, нарація, автор, оповідач, рамкова оповідь, часопростір.

В статье рассматривается понятие любви как элемента жизнетворчества в романах Джона Барта. Эротика, любовь в эстетике американского писателя не являются самоцелью, а выступают необходимым элементом авто-реальности, где творчество в литературном смысле отождествляется с физическим актом любви-творчества.

Ключевые слова: жизнетворчество, наррация, автор, повествователь, обрамление истории, хронотоп.

The article considers the notion of love as an element of life-story in John Barth's novels. Eroticism, love in the aesthetics of the American writer is not the aim in itself, but makes an indispensable component of author-reality, within which the literary creation is identified with the literal act of love.

Key words: life-story, narration, author, narrator, frame story, time and space of the story.Після прочитання тисяч сторінок численних творів Джона Барта можна прийти до висновку, що його письменницький шлях розвивається по спіралі: кожний наступний твір використовує теми, мотиви, ідеї, навіть персонажів з їхніми власними сюжетами (як це відбулося у романі «ПИСЬМЕНА») більш ранніх. На перший погляд може видатися, що за браком оригінальних сюжетів автор повторює (переспівує) разом з класичними літературними творами також і свої власні. Проте, для письменника поняття літературної творчості саме і передбачає звернення до попереднього з метою його переосмислення та нескінченного віднаходження джерел креативності. Цей пошук набуває сенсу та уможливлюється завдяки любові у різних її варіантах, про які далі піде мова у роботі, але насамперед завдяки любові до слова, що несеться на хвилях «океану історій», завдяки пристрасті до розказування.

Відтак, про кожний, або майже кожний твір Джона Барта можна свідчити, як це робить Марта Коваль стосовно «Останньої подорожі Якогось Моряка» («The Last Voyage of Somebody the Sailor», 1991) у своєму дослідженні ігрової поетики Джона Барта, що він «став синтезом усієї попередньої творчості письменника» [1, c. 92]. Дійсно, у цьому романі знову з'являється улюблений Дж. Бартом образ оповідача - Шахразади, а процес розказування постає одним з головних сюжетотворчих елементів. Проте, як вже зазначалося, твір становить і новий виток спіралі, оскільки до відомих моделей органічно додаються нові відтінки значень, змінюються ситуації розказування. Весь конгломерат бартівських смислів покликаний постійно доводити невичерпність літератури, постачати нові ідеї для її продовження і відкривати «абсурдну, нескінченну можливість любові» («the absurd, unending possibility of love») [4, c. 167].

Звернення до теми любові у Джона Барта зумовлене тими лакунами у розумінні творчості письменника, що походять, на мій погляд, від недостатньої розробленості проблеми автора. В даній роботі я спробую довести, що наявність численних відвертих еротичних сцен, історій кохання та власне коханок в романі «Остання подорож Якогось Моряка» та багатьох інших не має значення сама по собі, не є «сексуальною алегорією» незайманості або репродуктивності, як стверджує Зек Боуен, не є засобом подолання (трансценденції) власного «я» у визначеному часі або засобом створення роланбартівського «задоволення від тексту» («тексту-задоволення»), що полягає в імітації життя за Аланом Ліндсеєм. Натомість, різні аспекти кохання в естетиці Джона

Барта набувають значення як необхідні елементи, як метафори авто-реальності, де творення в літературному сенсі ототожнюється з фізичним актом кохання-творення.

Отже, любов перша - любов до Шахразади, яка для Дж. Барта постає ідеальним образом автора, здатного на подолання літературної виснаженості та «письменницького блокування». Саме останнє лягло в основу метафорики відомого триптиха «Химера», оскільки, за свідченням Дж. Барта, в 1969 році він зазнав творчої кризи, виходу з якої сприяло усвідомлення тотожності між станом письменника та героя, над образом якого він в той час працював: «Пару років тому моя уява перебувала у стані очікування не день і не тиждень, а майже цілий рік. Я намагався написати історію про Беллерофона, міфічного наїзника Пегаса, коня натхнення, і в моїй оповіді проблема полягала в тому, що Беллерофон більше не міг примусити Пегаса літати. Тільки-но я зрозумів, що моє письменницьке блокування було точною метафорою історії, яку я намагався написати, проблема вирішилася сама собою, оповідання просто вибухнуло, як і решта книги, до якої воно увійшло» [7, c. 186].

Тотожність ситуації сучасного автора та Шахразади визначається проблемою авторства як долі. Якщо для Джина-Барта розказування забезпечує метафізичне буття у літературному просторі, то для Шахразади від оповіді залежить її фізичне існування - оповідь ведеться під загрозою смерті та є засобом врятування від смерті. Таким чином, ситуація героя перетворюється на ситуацію творця, творця свого життя-тексту. В цьому Дж. Барт бачить, як він зазначає в лекції «Орієнтуючись», «свого роду метафору ситуації художника слова взагалі» [2, c. 135], яка пов'язана для нього з втратою невинності і пародійно втілена в принципі «надрукуй або зникни» (publish or perish), інакше кажучи, «якщо не публікуєшся, то не працюєш», що пов' язаний з університетським ринком праці. Дж. Барт зображує історію Шахразади з достатньою долею гумору, використовуючи університетський сленг, але не має