Парадоксальність проекту національної іспанської ідентичності виражена у творах Унамуно різних жанрів, зокрема, в його першому романі «Мир посеред війни» («Ра7 еп їа Оиегга») (1896 р.). Тут письменник і мислитель використовує гегелівський парадокс, який відображає тріадичну систему діалектики, де заперечення тези антитезою знімається в синтезі. Ця система є парадоксальною, тому що синтез на новому рівні автоматично стає тезою, яку заперечує нова антитеза, і так до безкінечності. Напруження між діаметрально протилежними опозиціями влаштовує Унамуно, оскільки відображає його прагнення уникнути догматизму.

Гегелівський парадокс закладений вже у самій назві роману, яка своєю формою нагадує оксюморон - поєднання в одній фразі взаємо- виключних елементів. Тезою тут постає поняття «мир», яке трактується надзвичайно широко: не тільки як стан без війни, а й миттєві проміжки стабільності у вічних світових змінах, й інтраісторія, і глибинне самоспостереження персонажів. Антитезою «миру» є поняття «війна», яке також має кілька значень: це і Друга карлістська війна, яка становить історичне тло оповіді, і динаміка глобальних природних і соціальних змін, і внутрішня екзистенційна тривога індивідів. Як випливає з роману, Унамуно не досягає жодного синтезу опозиції «війни» і «миру»: мир виявляється квінтесенцією війни, а війна народжується миром. Члени опозиції проникають одне в одне, формуючи відкриту проблемність.

Гегелівський парадокс у романі «Мир посеред війни» функціонує на різних рівнях: ідейно- тематичному, композиційному, лінгвістичному. Окремим випадком його застосування є питання національної ідентичності басків під час Другої карлістської війни. У своєму романі Унамуно, підбиваючи підсумок традиції реалістичної історичної оповіді, розробленої, зокрема, Б. Пересом Гальдосом, намагається створити портрет рідного міста Більбао. Письменник у передмові до твору зізнається: «Це не роман, це народ («Еєґо по еє una novela; es un pueblo») [10, c. 124]». Національне буття змальовується в романі як складна, суперечлива й парадоксальна реальність, яка витворюється непередбачуваною динамікою взаємодії історії й інтраісторії. Типи національної ідентичності басків, які живуть у Більбао і навколо нього, опираються чітким визначенням, адже самоусвідомлення їхньої приналежності до тих чи інших спільнот - результат рухів у глибинах національної протоплазми, основу якої становить невисловлювана інтимна культурна пам'ять.

Кожен з головних героїв репрезентує певний варіант баскської ідентичності, виникнення якого зумовлено реакцією на процеси модернізації Іспанії. Педро Антоніо і Хосефа Ігнасіа Ітурріондо становлять тип басків, які живуть у місті, але ще зберігають щільний зв'язок з традиційною баскською сільською культурою. У суспільстві вони розмовляють кастильською мовою, але вдома між собою говорять баскською. Світ, з якого вийшли Педро Антоніо і Хосефа Ігнасіа, пізніше побачить їхній син Ігнасіо під час перебування у баскському селищі. Вдача людей, які там живуть, сформована природними ритмами - рослинним типом існування, незнайомим з прогресом [10, c. 221]. Комерційний і ліберальний Більбао відлякує їх розбещеністю звичаїв. Ідентифікаційним знаком цієї баскської спільноти постає корова, яка в духовному космосі баскської нації відіграє провідну роль (доказом цього слугує відомий фільм Х. Медема, який так і називається «Корови»). Для опису зовнішності жителів селища наратор використовує порівняння з биками і коровами, Родич Ігнасіо Домінго - байдужий, сильний, спокійний, працьовитий; у нього повільна хода, мов у бика [10, c. 224]. Коров'ячі очі баскської дівчини «відображають спокій гір [10, c. 226]». Сформовані таким закритим і консервативним середовищем, Педро Антоніо і Хосефа Ігнасіа в релігійному і політичному плані вирізняються ретроградністю поглядів. Педро Антоніо мало цікавиться навколишнім життям, незважаючи на бурхливі політичні події навколо нього. Замолоду під час Першої карлістської війни, виконуючи наказ дядька, він приєднується до карлістів для захисту традиційних цінностей проти «офранцужених» і масонів [10, c. 128]. Сім років війни сформували його особистість остаточно: він живе виключно спогадами про цей період, на яких виховує свого сина Ігнасіо як гідного наступника карлістської справи. Хосефа Ігнасіа - мовчазна і ревна прихильниця католицизму. Вона не виходить за межі своєї традиційної ролі - бути опертям чоловіку і матір'ю для свого сина.

Їхніми антиподами в романі є родина Арана, яка репрезентує міську ідентичність басків. Вони комерсанти, підприємці, ліберали, яких цікавить насамперед успіх їхнього бізнесу - торгового дому, заснованого