А. Сміта, Д.Б. Сея, обидва брати володіють французькою мовою. Основу ідентичності родини Арана становлять тверезість, працелюбство, терпимість, а також принцип поміркованості, застосований до кохання, до політики, до релігії, - до всього, крім власного матеріального процвітання.

Ігнасіо Ітурріондо, син Педро Антоніо і Хосефи Ігнасії, належить вже до перехідного типу баскської ідентичності, який ще духовно перебуває під впливом традиційної консервативної сільської культури і, водночас, вже активно всотує дух ліберального і ділового Більбао. Описуючи роки становлення персонажа, наратор розкриває виховні практики прихильників баскського карлізму. Для формування закритої, чи напівзакритої ідентичності Ігнасіо першорядне значення мають розповіді його батька про Першу карлістську війну, дух традиційного католицизму (la sencilla rigidez catolica, y la antigua espanola) [10, c. 145], який втілює його дядько священик Паскуаль, а також читання Святого письма, історії хрестових походів та ін. Наратор доводить, що ідентичність Ігнасіо фактично нав'язується йому оточенням, батьками, дядьком, за що молодикові доводиться заплатити життям. У системі формування ідентичності Ігнасіо активна роль відводиться образу ворога - масонам, які загрожують Іспанії заколотом. Бука, одягнений масоном, з'являється йому в дитячих снах [10, c. 156]. Ще одним ворогом для нього є постать ліберала, уособлена родиною Арана. Ненависть до роботи в офісі Арана час від часу перетворюється в Ігнасіо на ненависть до Більбао. Він опиняється втягнутим в ідентифікаційний конфлікт між з «pozanos» (вихідцями з села) і «batos» (людьми з міста) [10, c. 165]. Його роздратування з приводу Більбао набуває таких форм, що він навіть намагається «приховувати, що був більбаїнцем, і, не володіючи баскською, він починає навмисно говорити поганою кастильською, яку вивчив у колисці від батьків, незважаючи на те, що ті між собою вони розмовляли баскською мовою [10, c. 165]». Не забуває наратор пригадати і такі небезпеки міського життя, як відвідання борделів, від яких його не можуть утримати повчання дядька Паскуаля.

Проте, незважаючи на все своє карлістське виховання, Ігнасіо вже баск із міською, а не сільською ідентичністю. Свою любов до рідного міста він відчуває за найнесподіваніших обставин, зокрема, під час перебування в селищі, в самому серці баскського сільського світу. Другий напад любові до Більбао Ігнасіо переживає під час бомбардування міста, в яке він втягнутий як солдат карлістської армії. Дані почуття свідчать про роздвоєння його ідентичності. З одного боку, він нащадок сільської баскської пам'яті. Саме її він іде захищати на війні, і за неї він гине у битві поблизу долини Соморростро 27 березня 1874 р. З іншого боку, він вже син вільного міста Більбао, людина з міською ідентичністю.

У Ігнасіо Ітурріондо також є свій антипод. Це Пачіко Сабальбіде, молодий баскський інтелектуал з відкритим і космополітичним типом свідомості, якого літературознавці з повним правом називають другим «я» Унамуно в романі. На відміну від Ігнасіо, він не зв'язаний родинною історією і вихованням, оскільки не пам'ятає своїх батьків (молодик - сирота з сімох років). Головним чинником формування його ідентичності є культура, а не етнічна чи лінгвістична приналежність. Він проходить крізь всі типові фази інтелектуальної еволюції «кінця віку»: захоплюється містицизмом, переживає релігійну кризу, змінює свій світогляд на науковий. Це людина сумніву і тривоги, унамунівський агоніст, неспокійний дух, який вагається між вірою та наукою [10, c. 198]. За характеристикою наратора, він індивід з невизначеною ідентичністю: «він не був ні карлістом, ні лібералом, ні монархістом, ні республіканцем. Він був потроху всіма одразу [10, c. 200]». Пачіко репрезентує дух динаміки, змін, відкритого пошуку, він є людиною, не прив'язаною до жодного конкретного місця.

Схарактеризувавши основні типи баскської ідентичності, репрезентовані в творі, Унамуно застосовує до розгляду національного життя фігуру гегелівського парадоксу, зокрема, тезу - антитезу «мир/війна», яка так і не перетворюється на синтез. Виділення кожного з описаних вище типів баскської національної ідентичності відбувається з урахуванням належності або до «спільноти миру» або до «спільноти війни», але в результаті «мир» і «війна» обов'язково міняються місцями і проникають одне в одне. Для кожної з виділених баскських ідентичностей, змальованих Унамуно, поняття «мир» і «війна» має свої смисли, які у тексті утворюють складну діалектичну взаємодію. Варто пам'ятати і про роль наратора, який за допомогою текстуальних стратегій формує ставлення читача до кожного з персонажів і таким чином маніпулює його очікуваннями.

«Ідентичність миру» вирізняє Педро Антоніо і Хосефу Ігнасію Ітурріондо. Як вказує Й. Хуарісті, прізвище «Iturriondo» з баскської мови перекладається як «той, що живе навколо ставка («junto al manantial») [2, c. 106]», тобто той, хто насолоджується миром, монотонністю життя, під поверхнею якого здійснюється щоденна робота. Існування чоловіка «спливало, як широка течія ріки, чий плескіт не помічаєш, доки він одного дня не переривається [10, c. 132]». Ситуація подружжя Ітурріондо містить онтологічний парадокс, оскільки спричиняє «війну», адже заради захисту «миру» - непорушності традиційної баскської консервативної ідентичності - Педро Антоніо відправляє свого сина до армії дона Карлоса.

Інтертекстуальний аналіз творів Унамуно