УДК 821.161.2-14.09Кремінь Т.Д., Дробот Н.Ю.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ МИКОЛАЇВСЬКИХ АВТОРІВ)

У цій статті запропоновано один з аспектів творення концептуальної сфери сучасної української лірики миколаївських поетів, поєднання етнокультурного світовідчуття та оригінального естетичного феномена, художньої природи космосу та його вербального втілення в поетичній формі, багатих традицій та новаторських форм осягнення мистецької сфери, представленого у творчості кількох поколінь, чиє життя і творчість пов'язані з Миколаївщиною, а їхній художній голос - у суголоссі із основними тенденціями розвитку сучасного літературного процесу.

Ключові слова: концепт, тенденція, локалізація, міфопоетика.

В этой статье предложен один из аспектов создания концептуальной сферы современной украинской лирики николаевских поэтов, сочетание этнокультурного мироощущения и оригинального эстетического феномена, художественной природы космоса и его вербального воплощения в поэтической форме, богатых традиций и новаторских форм постижения художественной сферы, представленного в творчестве нескольких поколений, чья жизнь и творчество связаны с Николаевщиной, а их художественный голос - в созвездии с основными тенденциями развития современного литературного процесса.

Ключевые слова: концепт, тенденция, локализация, мифопоэтика.

This article proposes an aspect of creating the conceptual scope of the current Ukrainian Mykolaiv lyric poets, a combination of ethno-cultural attitude and original aesthetic phenomenon, artistic nature of space and its verbal embodiment in poetic form, rich traditions and innovative forms of artistic attainment areas represented in the work of several generations whose life and work related to Mykolaiv, and their artistic voice - in voice-to-voice of the major trends of modern literary process.

Key words: concept, trend, localization, mythopoetics.Сучасна українська лірика, увібравши традиції письменства попередніх епох, з ії досі недостатньо вивченим потенціалом та художнім арсеналом є певною реакцією на стан нашої культури, котра по-своєму відображає поліфункціональні рівні соціокультурних деформацій світу. Незважаючи на чималі проблеми, з якими вона залишилася сам-на-сам, а тут - відсутність виробленої державної стратегії як по відношенню до самого мистецтва, його творців, помітна своєрідна невизначеність перспектив подальшого розвитку національного письменства, його повільна інтеграція до загальнокультурного простору. На цих особливостях сучасного світу зупинявся академік І. Дзюба, підкресливши, що тільки цілісна концепція національної культури в Україні можуть по- справжньому вплинути на універсалізацію власного досвіду через інтерпретацію національного буття [2, с. 627-636]. Тож нинішня література, котра, очевидно, розвивається за внутрішніми законами, реалізується в полі концептуального моделювання міфопоетичного простору, до якого причетні й ті митці, чиє життя і творчість пов'язані з Миколаївщиною. Тож серед основних завдань дослідження, побудованого на краєзнавчому матеріалі - визначити концептуальні особливості сучасної української лірики, вказати на роль і місце творчості окремих авторів у моделюванні загальнокультурного контексту.

У числі тих, хто започаткував розвиток національного мистецтва на півдні України, прийнято вважати Спиридона Черкасенка, Дніпрову Чайку, засновника Миколаївської «Просвіти» Миколу Аркаса, а також деякі з літературних об'єднань, які заявили про себе вже на початку ХХ століття і, безперечно, у пореволюційний період, насичений розмаїттям художніх стилів і напрямів в молодій радянській літературі. Першим із таких слід назвати діяльність окремих мистецьких об'єднань - літературного гуртка, який виник у Миколаївському ІНО у 1920-х рр. на хвилі українізації та політики НЕПу, очолюваний відомим філологом, учасником миколаївської «Просвіти», краєзнавцем Миколою Лагутою, який зміг об'єднати довкола себе чимало молодих літераторів, які згодом стали професійними літераторами. У їх числі - російськомовний поет Дмитро Надіїн, який, видавши кілька поетичних збірок, зокрема, «На світанні» (1929), «Втручання поета» (1931), «Прозорість» (1933), завоювавши авторитет оригінального автора з гострим відчуттям поетичної строфи, загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни. У тій же когорті були майбутній поет, доктор філології Степан Крижанівський, який, ставши автором чи не більшості книг з історії новітньої української літератури, у молоді роки очолював миколаївське відділення «Молодняка», тож організовував зустрічі в м. Миколаєві з пролетарськими письменниками В. Сосюрою, В. Елланом-Блакитним. Згадана розмаїта просвітницька і літературно-критична діяльність не заважала молодим літераторам публікуватися і в місцевій пресі, зокрема, в газеті «Красный Николаев», де, до речі, була окрема літературна сторінка, проводити оригінальні мистецькі імпрези тощо. Пізніше С. Крижанівський, який врятував немало молодих літераторів від уважного ока цензури і, звісно, каральних органів, з особливим щемом згадував студентство в Миколаєві та, безперечно, М. Лагуту, якому з часом інспірували причетність до СВУ.

Серед найвідоміших учасників того легендарного літгуртка був і Георгій Блохин. Будучи школярем, він самодостатньо проявив організаційний хист: організував підліткову політично-мистецьку організацію «Гарт юнаків», яка ставила за мету патріотичне виховання молоді на літературному матеріалі, а також вимагала від управління освіти викладання у школах українською мовою. Вступивши у 1927 р. до Миколаївського ІНО, майбутній письменник організував об'єднання «Робос», яке, окрім іншого, мало на меті популяризувати у зросійщеному місті українську мову. Подібна робота збільшувала інтерес не тільки до окремих явищ літературного життя краю, але і до впорядкування індивідуальних рис характеру амбітної і талановитої молоді, котра в такий спосіб чинила опір деморалізованій, атеїстично спрямованій політиці молодої, але заанґажованої держави. Пізніше, коли Ю. Бойко-Блохин буде заарештований в м. Миколаєві за написання літературно-критичної статті за драматургічною творчістю Л. Курбаса, а пізніше - звільнений за відсутністю доказів, він, пройшовши роки поневірянь, очолював Вільний