УДК 821.161.2-14.09Кремінь Т.Д.

МЕТАЛОГІЧНА РЕЦЕПЦІЯ БОГА В ЛІРИЦІ СТАНІСЛАВА МІСАКОВСЬКОГО І ДМИТРА КРЕМЕНЯ

У статті запропоновано тлумачення окремих поетичних текстів польського письменника українського походження С. Місаковського, а також українського поета Д. Кременя, в яких крізь оригінальну рецепцію Бога з її металогічним спрямуванням, притаманній літературній добі останніх десятиліть ХХ століття, помітна певна метафізична спорідненість, котра допомогла уявити глибину художніх пошуків сутності світу в умовах тоталітарного суспільства. До того ж, подано розуміння окремих моделей поетичних богошукань, представлених у знакових художніх текстах цих авторів, котрі допомогли провести аналогії між есхатологічними манерами поетичного письма різних літературних поколінь.

Ключові слова: сецесія, металогія, іронія, сарказм, песимізм.

В статье предложено толкование отдельных поэтических текстов польского писателя украинского происхождения С. Мисаковского, а также украинского поэта Д. Креминя, в которых сквозь оригинальную рецепцию Бога с ее металогической направленностью, присущей литературной эпохе последних десятилетий ХХ века, заметна некая метафизическая родственность, которая помогла представить глубину художественных поисков сущности мира в условиях тоталитарного общества. Кроме того, подано понимание отдельных моделей поэтических богоисканий, представленных в знаковых художественных текстах этих авторов, что помогло провести аналогии между эсхатологическим манерами поэтического письма разных литературных поколений.

Ключевые слова: сецессия, металогия, ирония, сарказм, пессимизм.

The article is suggested the interpretation of certain poetic texts Polish writer of Ukrainian origin Stanislaw Misakovsky and Ukrainian poet Dmytro Kremin, where the original reception of God through its metalogical orientation inherent literary era last decades of the twentieth century, seen some metaphysical kinship, which helped to imagine depth searches of the essence of the artistic world in a totalitarian society. Moreover, given the understanding of certain models of poetry God-searching represented in iconic art texts of these authors, who helped to draw an analogy between the eschatological meaning of poetic writing various literary generations.

Key words: secession, metalogics, irony, sarcasm, pessimism.Разом з атеїстичною ідеологією як формою державного світовідчуття, котра охопила не тільки радянське суспільство, але й, фактично, увесь соціалістичний табір країн Старого світу, матеріалістичне ставлення до основних категорій життя стало, безперечно, своєрідним нігілістичним мірилом утвердження філософії тоталітарної епохи. Внаслідок того декілька поколінь письменників ХХ століття, не маючи можливості самодостатньо реалізовувати власну творчість через активізацію фальшивої філософії країни, були приречені на втрату чуття ідентичності разом із мірилом отієї самості, котра завжди вирізняла, зокрема, українську літературу, від художньої творчості інших європейських країн. Післявоєнна катастрофічна дійсність та опір їй, де в чому змодельована екзистенціалістами, а з іншого боку - представниками діаспори, визначала інші орієнтири утвердження духовного космосу і моральної витривалості понівеченої часом людини, яка з часом знайшла своє місце в антропоцентричній концептуальній схемі українських письменників другої половини ХХ століття. Т. Салига, характеризуючи новітню українську релігійну поезію, зауважив, що повернення до філософських засад християнства почало відбуватися ще й тому, що мали місце віра і зрада, Христос і Юда в суспільно-історичних часових окресленнях [3, с. 35].

Очевидно, саме тоді, коли нарешті впала залізна завіса комуністичної системи, котра трималася, крім іншого, на ідеології ненависті до людини як до однієї з найвищих, згідно з християнським уявленням про Святу Трійцю, субстанцій світу, а також повного заперечення її божественного походження, а віра в Бога стала невід'ємною частиною духовного пробудження людини, її самодостатнього оновлення шляхом глибокого занурення у сутність власне виплеканого багатьма поколіннями світу, українське суспільство, незважаючи на постійне формування різних за формою, але однакових за суттю релігійних ідеологій, повернулося до власних духовних витоків, цивілізаційних вимірів буття та його самодостатнього відчуття. Тож тому широке використання біблійних мотивів, традиційних для священного Письма сюжетів і, безперечно, образу Бога в діаспорній, а згодом і в материковій літературі у другій половині ХХ століття стало символізувати своєрідний процес пробудження морально понівеченого історичними експериментами суспільства, а також його автора як носія традиційної естетики, своєрідного каталізатора дійсності, котрий, апелюючи до правічних законів Всесвіту, зберіг внутрішню сутність і природність своєї художньої творчості.

Повернення до християнських традицій в українській літературі другої половини ХХ століття відбувалося непросто: від певних натяків, окремих образів до конкретних художніх творів український автор проходив досить тривалий, інколи - небезпечний шлях. Свідченням тому є, перш за все, творчість шістдесятників з їх згаданим антропоцентризмом, але найбільше - доробок представників андеґраунду, з-поміж яких ключові місце посіли В. Стус, І. Калинець, І. Світличний, Є. Сверстюк, а також представники Нью-Йоркської групи з їх раціонально-діалектичним елементом у творчості, частково - представники «тихої» лірики, а з часом - і вісімдесятники, котрі, ставши творцями оригінальної літератури в умовах сецесії світу, з притаманними їм рисами художнього моделювання поетичного космосу, додали особливого звучання рецепції християнської світобудови. Втім, говорячи про традиційні явища та загальноприйняті категорії, імена окремих з сучасних авторів, письменників українського походження, котрі доклали чималих зусиль до повернення релігійної етики до новітньої української літератури, отже, і досі залишаються поза належною увагою літературознавців. У тому розумінні слід говорити про поетичну творчість тих, для кого вигнання з рідного краю стало чи не єдиним способом пошуку самості через своєрідну апеляцію до Всевишнього: фактично невідомого українському читачеві блудного сина степової Таврії Станіслава