«невидимим». Лише через 7 років, 1777 р., Томас Тирвіт (Tyrwhitt, Thomas) відчув себе зобов'язаним надати читачам хоча б інформацію-примітку про «основні обставини його (Чаттертона) короткого життя». Більш повні біографічні дані про Чаттертона з' явилися трьома роками пізніше у вигляді відступу в епістолярному романі Герберта Крофта (Croft, Gerbert) «Любов і божевілля» (Love and Madness), хоча цей варіант викладу життя не можна назвати офіційним. Повноцінна біографія була опублікована лише в 1789 р., через двадцять років після смерті поета, у четвертому томі видання «Британських біографій» (Biographia Britannica), здійсненого Ендрю Кіппісом (Kippis, Andrew). Однак включена ця біографія була не в основний текст, а в «Додаток до букви Ч» ('Appendix to the letter C'), і за обсягом не надто перевищувала примітку. Паралельно набирала обертів вищезгадана «Суперечка про Роулі», якій було присвячено незліченну кількість різноманітних статей і трактатів. Більшість дослідників творчості Чаттертона того часу ставилися до нього самого як до вторинного доказу, не більше. Саме цим і пояснюється майже повна відсутність інтересу до біографії Чаттертона в той час. Але «Суперечка» зробила свою справу і, врешті, саме вона пробудила у романтиків увагу до особистості Чаттертона, обставин його життя й творчості.
Окрім вищезгаданих причин, виникнення інтересу до особистості Чаттертона багато в чому зумовлене центральними естетичними питаннями кінця вісімнадцятого - початку дев'ятнадцятого століть: чи є художній дар вродженим або набутим; яке визначення можна дати поетичній індивідуальності та чи є вона результатом вродженої своєрідності або навчання в рамках літературної традиції; яким чином відносини з патроном, видавцями й публікою впливають на літературу. Окремою проблемою стало ставлення до літературної біографії, що існувало в той час. У своєму бажанні чітко прописати, чим є справжній поет, поети-романтики плекали постать Чаттертона як ідеальну модель унікальної творчої особистості, чия трагічна відданість своєму мистецтву не була заплямована жодними матеріальними амбіціями. Цей «ностальгійний» Чаттертон, поет, своїм існуванням зобов'язаний передчасній смерті, став привілейованим прототипом романтичного генія. Усіма забутий поет-аутсайдер, зовсім не амбіційний автор підроблених віршів Роулі, був трансформований у парадигму поетичної особистості, таланту якої торкнулись соціальні й освітні чинники. Гранична бідність Чаттертона згадувалась як вірогідна причина його ранньої смерті. Бідність ця була результатом образ із боку покровителів і видавців, а також недостатньо розвиненого суспільного смаку. Для того, щоб створити такий ностальгійний образ, поети-романтики мусили проігнорувати реальні факти з життя Чаттертона (як, наприклад, його гаряче прагнення побільше заробити) і більшу частину написаного ним. Результат був найвищою мірою парадоксальним - виникнення романтичної «підробки» життя великого автора підробок [12, c. 211-12].
Протягом багатьох років Чаттертоном і його творчістю фактично не цікавилися серйозні дослідники літератури, у той же час він був популярний серед письменників і поетів. Його унікальність полягає в тому, що він «надихнув більшу кількість творів, ніж написав сам [9, c. 5]». Практично кожний з поетів, приналежних до категорії «романтиків», вважав за свій обов'язок оспівати передчасно померлого юнака-поета. Найбільш відомою є поема Вордсворта «Рішучість і незалежність» (Resolution and Independence), де поет називає Чаттертона «дивовижним хлопчиком» (marvelous Boy). Його доля також стала предметом ранньої оди Колріджа, Кітс присвятив Чаттертону «Ендиміон» (Endymion), Шеллі використовував його образ в «Адонісі» (Adonias). Не залишився непоміченим романтиками й відомий сонет Чаттертона, звернений до Гореса Уолпола і сприйнятий ними як пророчий. Підтримати міф про Чаттертона, доведеного до самогубства переслідувачами від літератури, вважали своїм обов'язком усі романтики. Єдиним винятком став уїдливий лорд Байрон.
Але було б помилкою вважати, що Чаттертон увійшов до романтичної культури як єдиний монолітний міф. Він знайшов своє місце у ній як «частина діалогу, який тривав у рамках світобачення пізнього вісімнадцятого століття, що сформулювала потреби тіла й духу і сполучила сатиричне й сентиментальне [7, c. 248]». Протягом 20 років по смерті фігура Чаттертона пережила в літературі різноманітні трансформації. Чаттертон - «дивовижний хлопчик» (marvelous boy) Вордсворта, «напівоблетіла квітка» (a half blown floweret) і «дитя суму» (child of sorrow) Кітса, «благословенний дух» (spirit blest) Колріджа, poиte maudit де Віньї, «чистий художник» (pure artist) Уайльда, цей «ніжний дух поетичного світу [7, c. 232]» з'явився далеко не відразу. Та й надалі цей образ був не єдиним, що експлуатувався письменниками. Девід Фейрер (Fairer, David) у своїй статті «Посмертне поетичне життя Чаттертона, 1770-1794 як контекст для «Монодії» Колріджа», виділяє три види поетичного сприйняття постаті Чаттертона, що сформувалися відразу ж після його смерті: сатиричний, ліричний і драматичний, із поступовим домінуванням другого й третього [7, c. 240].
У ранні роки свого посмертного існування в літературі Чаттертон найчастіше поставав у образі мужнього юнака, що швидко подорослішав і виглядав набагато старшим за свій вік. Цей образ більше відповідає тому, що нам відомо про поета. Адже на час своєї смерті він давно перестав бути як відвідувачем школи для бідних, так і учнем у конторі адвоката. В 1770 році він уже жив у Лондоні й зробив перші, але цілком упевнені, кроки в журналістській кар'єрі. До того ж, усупереч сформованій думці, до моменту смерті в серпні 1770 року Чаттертон заробляв на продажу своїх творів досить солідні гроші [15, c. 96-100]. Одним із яскравих підтверджень