Чарльза, але потім приводить у піднесений стан духу: «це значить, що все можливе. Якщо більше не було істин, то все було істинним [2, c. 127]». Таким чином Акройд формулює головну проблему, що стоїть сьогодні перед жанром біографії: «завжди в списках бестселерів, що широко читаються й створюються, і в той же час побудований на непевному ґрунті з академічної й інтелектуальної точки зору, цей жанр мусить упоратись із низкою критичних і теоретичних проблем, починаючи з дуже відвертого «а кого це обходить?» ... до сумнівів відносно самої можливості запам'ятати в мові суть чийогось життя або особистості [5, c. 136]». Цей епістемологічний сумнів у тому, чи можна бути впевненим у чомусь, крім записаних фактів і подій, продовжує спливати на поверхню, разом із неминучим наступним питанням: яким чином ми можемо бути впевнені, що записані факти й події дійсно реальні або правдиві. Всі ці ігри ведуть лише до того, що читач іще раз переконується: все, що достеменно відомо про фігуру Чаттертона, - це те, що «він є винаходом літературної й культурної історії». Він «продукт різноманітних офіційних, інституційних, естетичних та історичних дискурсів, коментарів і наративів тією самою мірою, як і продукт двохсотлітніх пліток, слухів і балаканини [8, c. 130]».
Пітер Акройд, який постійно пише про минуле, вказує на існування ще однієї проблеми - відсутності пам'яті в сучасному світі. «Невже ти не усвідомлюєш..., що ніщо не виживає сьогодні? Все відразу ж забувається. Більше немає історії. Ні пам'яті. Немає жодного стандарту, що міг би надихнути на сталість, - тільки нововведення і нескінченний цикл нових об'єктів [2, с. 150]». Такий погляд на історію висловлює в романі університетський друг Чарльза Уічвуда, Ендрю Флінт, успішний романіст і біограф Мередіта. Флінт, як і сам Акройд, професійний біограф, тому можна припустити, що саме через нього автор висловлює деякі зі своїх думок. Якщо минулого немає, його необхідно вигадати. Тому в «Чаттертоні» Акройда особливо цікавить саме людська потреба вигадувати й відновлювати минуле, хоча він і наполягає на тому, що в минулого є свої способи вислизнути з рук тих, хто намагається репрезентувати його. Це і визначає роль Чаттертона в романі. Він являє собою «текст», що по черзі намагаються відновити спершу два вікторіанця - Мередіт і Уолліс, а потім і представник двадцятого століття, поет Чарльз Уічвуд [14, с. 550]. Що стосується останнього, то, будучи сином пост-сучасної доби, він у підсумку починає сприймати свій квест у пошуках істини про історію як «незмінний ланцюг прочитань і перепрочитань, нескінченних інтерпретацій [11, с. 390].
Дуже тісно з історією, що вислизає, пов'язаний жанр альтернативної історії, для якого предметом зображення стає подія, що розгортається в іншому напрямку, ніж той, який ми знаємо як «справжній». Хоча роман Акройда не можна цілком віднести до жанру альтернативної історії, в ньому використовується низка рис, характерних для творів такого типу, головною з яких є те, що в «Чаттертоні» пропонуються три альтернативні версії біографії поета. Жанр альтернативної історії проливає світло на зв'язок причини й наслідку за допомогою фокусування на подіях, які відбулися інакше. Звичайно, багато інших літературних жанрів теж обґрунтовують цей зв'язок, і саме біографія, яка виходить із припущення, що події минулого впливають на сучасність, є тому яскравим прикладом. Отже, поєднання в межах одного твору елементів цих двох жанрів дає авторові додаткові можливості для експериментів. Написання альтернативних історій передбачає ще й конфлікт поняття величі в літературі й літературного генія, з одного боку, і процесу маргіналізації, з іншого. Велич і геніальність - категорії, які ізолюють і відокремлюють, у такий спосіб перетворюючи історію на череду індивідуальних голосів. «Чаттертон» кидає виклик цій ідеї, навмисно заплутуючи читача й ставлячи перед ним складне питання, чи дійсно великі генії англійської літератури написали свої великі твори, або це був геній підробки Чаттертон. Адже в «Чаттертоні», де весь сюжет ґрунтується на підробках, по суті ставиться питання про те, що сама історія цілком може виявитися нічим іншим, як літературною підробкою.
Таким чином, «Чаттертон» по-новому представляє традиційну ієрархію між минулим і теперішнім. Звичний конструкт «сильного» попередника й «слабкого» послідовника відкидається й замінюється конструктом, у якому минуле визнається частиною теперішнього, що, в свою чергу, теж може впливати на минуле.
Наприкінці роману Філій, друг Чарльза Уічвуда, задається питанням: «Чому ж історичне дослідження не може залишитися незакінченим, існуючи як можливість, а не затухати, перетворюючись на знання? [2, с. 213]». Це питання залишається без однозначної відповіді. Воно адресоване читачеві, якому Акройд надає можливість дійти своїх власних висновків, взявши до уваги все прочитане. Але, хоча б як там було, Акройд визнає первинність текстів як посередників при вивченні історії стосовно будь-якого відомого або достовірного минулого.ЛІТЕРАТУРА
Гениева Е.П. Экройд. Хоуксмур. Чаттертон l Е.П. Гениева ll СХЛР. - 1988. - № 4. - С. 1б-20.
Ackroyd, Peter Chatterrton: [a novel] l Peter Ackroyd. - London: Hamish Hamilton, 1989. - 234 p.
Ackroyd, Peter Last Testament of Oscar Wilde: [a novel] l Peter Ackroyd. - London: Hamish Hamilton, 1983. - 185 p.
Ackroyd, Peter Preface l Peter Ackroyd ll Thomas Chatterton and Romantic Culture. - Houndmills, England;