Тож, наслідуючи наступні вірші псалма, митець, по суті, накреслив магістральний шлях відстоювання національної унікальності: «- Воскресну я! - той пан вам скаже, - / Воскресну нині! Ради їх, / Людей закованих моїх, / Убогих, нищих... Возвеличу / Малих отих рабов німих! /Я на сторожі коло їх / Поставлю слово <...> «Двічі повторене поетом «воскресну» слушно викликає алюзію з євангельським сюжетом Воскресіння Христа заради вивільнення людини з гріха й зі смерті, про що, власне, й пророкує Давид (пор.: «Страсти ради нищих, и воздыхания убогих, ныне воскресну, глаголет Господь: положуся во спасение, не обинюся о нем», Пс. 11: 6). Дається взнаки, вважаємо, і християнський спосіб мислення самого поета, який свідомо акцентував цей концепт старозавітного псалма, розвинувши його у подальших рядках свого твору. Інше, досить поширене трактування вислову «Я на сторожі коло їх Поставлю слово», йде від Ю. Івакіна, за яким ці рядки Шевченка набули характеру декларації письменника про мету й суспільне значення літературної творчості [5, с. 119]. Але слід брати до уваги ідеологічну скутість радянських дослідників, що уникали говорити про релігійність та підкреслений націоналізм українського поета. Наведене потрактування визначних для розуміння загальної ідеї твору слів значно звужує семантику твору, яку вочевидь визначає історіософська візія поета, що, за слушним зауваженням Д. Наливайка, базується на постійній присутності Бога, експліцитній та імпліцитній, очікуванні Його втручання, що «виправить» історію, приведе у відповідність зі «святою правдою» [3, с. 233-234]. Варто зважити й на те, що поет у вірші вільний був наголосити на слові Пророка, тобто людини, натхненної Святим Духом. Утім, Шевченко йде за текстом оригіналу, розвиваючи тему власне Божого Слова. Адже у ліричній ситуації, що розглядається, саме воно є гарантом того, що зовнішня, політична свобода людей матиме вільно обраний духовний ґрунт, а тому не перетвориться на свавілля та розгнузданість, беззаконня та зарозумілість - внутрішнє рабство, де панують душевні пристрасті. Зміст наведеного вище фрагменту Шевченкового вірша акцентує ритмічний курсив - перенос типу mntre-rejet, що виділяє слова «<...> Возвеличу / Малих отих <...>» та перенос типу rejet, що увиразнює слова «<...> коло їх / Поставлю слово».

Оптимістичний характер Шевченкової «футурології», що йде від парадигми біблійно- християнських пророкувань, з усією очевидністю оприявнюється в заключних рядках його вірша, де «проекція» Божого Слова, істинного й рятівного, зростає до всепланетарного масштабу. Використовуючи старозавітне порівняння Господнього Слова зі сріблом, добре очищеним у земному горні («Неначе срібло куте, бите / І семикрати перелите / Огнем в горнилі, словеса / Твої, о Господи, такії»), поет змусив свого Пророка звернутися до Бога з відсутнім у першоджерелі проханням поширити Його Слово по всій землі («Розкинь же їх, твої святиє, / По всій землі»), аби «малі убогі» повірили, що Господь всемогутній і що вони, не покинуті Богом, становлять єдину живу духовну силу («<...> І чудесам / Твоїм увірують на світі / твої малі убогі діти!»). Опустивши два вірші оригінального псалма («Ты, Господи, сохраниши ны, и соблюдеши ны от рода сего и во век. Окрест нечестивыи ходять: по всоте твоей умножил еси сыны человеческия», Пс. 11: 8-9), зміст яких репрезентує віру пророка у те, що Господь збереже і умножить вірних Богові від нечестивих, що ходять по всій землі, Шевченко емоційно, а назагал і за суттю не погрішив проти першоджерела, утім, значно оптимізував його звучання, збагативши зміст оригіналу ідеєю піднести слово як фактор національної емансипації народу та його оптимістичної соціально-історичної будучини.ЛІТЕРАТУРА

Івакін Ю.О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847-1861 рр. / Ю.О. Івакін. - К.: Наукова думка, 1968. - 407 с.

Иоанн