УДК 821.112.2-4.09

Чишинська Олеся Миколаївна, аспірантка кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка.

ТІЛЕСНА КАРТОГРАФІЯ: МОТИВ

БІБЛІОТЕКИ У ЦИКЛІ ЕСЕ «ПОДОРОЖ У ВНУТРІШНІЙ СВІТ ВІДНЯ» Ґ. РОТА

Основна увага у статті відведена образу бібліотеки у творчості сучасного австрійського письменника Ґ. Рота. Досліджено специфіку цього образу, його метафоричні значення: мозку, несвідомого та пам 'яті. Аналіз здійснено на основі циклу есе «Подорож у внутрішній світ Відня» Ґ. Рота та теоретичних статей Ґ. Штокера та Д. Ріґера. Проаналізовано певні риси, властиві саме концепції бібліотеки Ґ. Рота. Особлива увага приділена її значенню для австрійської нації. У статті також відзначено роль психоаналізу в літературі.

Contemporary Austrian writer investigates library image in the present article. This library image specificity and metaphorical sense are also described in this article. The present investigation is provided on the basis of the «Journey into Vienna internal outlook» essay cycle and G. Stocker and D. Rieger theoretical articles. Particular traits inherent to the G. Roth's library concept are detected in this article too. Special attention is paid to the G. Roth works significance for Austrian nation. Psychoanalysis role in literature is mentioned too.Фікційна бібліотека у сучасній художній літературі відображає проблеми та кризи певних світоглядів із позицій модернізму та постмодернізму. При цьому характерними для неї є образи, з одного боку, найсучаснішої, технічно високооснащеної бібліотеки, з іншого - «антибібліотеки», залишеної на поталу мишам та сирості. Фікційній бібліотеці можна надати наступне визначення: це вигадана, зображена в художній літературі книгозбірня, яка як художній образ має метафоричне та стилістичне навантаження. Часто такими зображають реально існуючі бібліотеки, як, наприклад, у циклі есе сучасного австрійського письменника Ґерхарда Рота «Подорож у внутрішній світ Відня».

Бібліотека як метафора з'являється у німець- комовній літературі у часи модернізму. Найяскравіші приклади знаходимо у романах «Людина без властивостей» Роберта Музіля та «Засліплення» Еліаса Канетті. Завдяки інтерпретації бібліотеки як моделі світу ці письменники створили своєрідний бібліотечний міф, який співзвучний із загальновідомими концепціями Хорхе Луі Борхеса та Умберто Еко. Відтак позиція «світ як бібліотека» стає панівною у другій половині ХХ століття із поширенням постмодернізму. У сучасній німецькомовній літературі її представляють Ґерхард Рот та Томас Лєр.

Загалом бібліотека виступає як символ писемної культури. Вагомі події в історії, розвиток інформаційних та комунікативних технологій впливають на функції та структуру письма, знання і пам'яті та спричинюють певні види культурних зламів. За допомогою мотиву бібліотеки письменникам вдається з особливою точністю відтворити еволюцію суспільства, світу та цінностей.

Німецький дослідник мотиву бібліотеки у художній літературі Дітер Ріґер виділяє наступні притаманні йому метафоричні значення: «...як людське знання; як індивідуальне чи колективне ставлення до даного знання. Як частина людського досвіду бібліотека виступає у ролі центральної установи пам'яті (memoria) ... як установа, завданням якої є підтримувати рівновагу між спогадом та забуванням, як завжди присутня ланка між минулим та майбутнім; як місце зустрічі минулого з теперішнім в акті читання; як місце зберігання та порядку культурної пам'яті, латентного та наявного знання світу, які бібліотека нагромаджує, після ґрунтовного відбору шляхом забування, вільно утримує та надає доступ до них у разі необхідності реактуалізації, переродження від смерті до життя, від забутого до спогаду» [3, с. 18-19]. Ці узагальнення демонструють багатозначність образу бібліотеки та багатоаспектність його інтерпретації.

Показовим у цьому плані є цикл «Подорож у внутрішній світ Відня» Ґерхарда Рота. Для відтворення історії та пам'яті австрійського народу автор в есе «Друге місто» послуговується мотивом бібліотеки. Через цей образ він зображує духовну травму всієї австрійської нації в соціально-історичному аспекті.

Ґерхард Рот народився 1942 року в Ґраці, вивчав медицину, довший час працював в обчислювальному центрі. У 1972 році дебютував як письменник. Поступово він зростав від автора-експерементатора до визначного прозаїка. У центрі його романів знаходяться «маленькі» люди. Основною працею Ґерхарда Рота вважають його цикл романів та есе «Архіви мовчання», розпочатий у 1980 році, основою якого, за твердженням самого автора, є «Подорож у внутрішній світ Відня». Наступний цикл романів «Підземний світ» включає чотири твори: «Озеро» (1995), «План» (1998), «Гора» (2000), «Потік» (2002). Творчість Ґ. Рота відзначена преміями Дьобліна, Кашніц та Крайскі.

Останнім часом Рота називають «патологоанатомом» австрійського суспільства, аналітиком австрійської душі та археологом австрійської історії. Із появою циклу «Архіви мовчання» автор оприлюднив і своє ставлення до письма. Він охарактеризував його як «викриття злочинів, які приховує мова», та додав, що від самого початку його задум полягав у тому, щоб «написати роман про Австрію, про очевидне безумство австрійської історії та про приховане в австрійському буденному житті» [8]. Ґ. Рот роками досліджував недоступні для сонячного проміння райони Відня. У такий спосіб, на його думку, він зазирнув у глибину австрійської душі. При цьому увага автора звернена до історії Австро-Угорської монархії. Результати свого дослідження Ґ. Рот висвітлив у творі «Подорож у внутрішній світ Відня». Цей текст уможливлює розуміння не лише потаємних куточків австрійської душі як такої, але й людської душі зокрема та таємниці світу загалом.

«Подорож» має дев'ять зупинок. Вона проходить місцями, які у буденному житті міста залишаються поза увагою, про які ніхто