Key words: dramaturgy, power, dialog, standard subject, out-of-control implication, hero of соцреалистического standard of social realism, exception hero.Ярослав Верещак на сьогодні є одним із визнаних метрів сучасної драматургії. Впевнено увійшовши у вітчизняний драматургічний простір ще у сімдесятих роках, він донині залишається цікавим та непередбачуваним. Одним із чинників подібного мистецького феномену є постійний діалог митця з суспільством, апелювання до політичної думки та історії народу. Метою статті є з'ясування способів текстотворення та прийомів ведення автором полідіалогу з владою та реципієнтом в умовах чіткої регламентації літературного продукту та дії механізму соцзамовлення. Дослідження буде здійснене на за допомогою використання критичних оглядів та рецензій творчості Я. Верещака 7080-х років минулого століття, а також залученні текстів драматурга означеного періоду.

Рецепція суспільних процесів стала невід'ємною складовою драматургії Я. Верещака. У кожному тексті митця чітко простежуються характерні маркувальні елементи тієї чи іншої історичної епохи. Однак автор не створює клішованих драми. Кожен текст - це завжди опозиція до дійсності, це бунт, навіть на рівні підсвідомості, що виражається «у важко контрольованому підтексті». Я. Верещак - провокатор. В умовах чітко регламентованої радянської драматургії, він починає руйнувати жанрові кліше. Так, одна з ранніх п'єс драматурга «Королівський особняк» викликала чималі дискусії на шпальтах періодичних видань. Газета «Вільна Україна» за 1986 рік після прем'єри вистави вмістила статтю під заголовком «Бій, який треба виграти». У ній зазначена п' єса розглядалася лише у межах задекларованої виховної функції театру і мистецтва загалом. Тому цілком закономірні судження про низьку мистецьку вартість твору. Зокрема нищівній критиці піддався образ головного героя п'єси Петра Чижа: «Він скоріше функція, ніж реальний хлопець, лицар без страху й докору. Василь Баша в цій ролі правдивий, органічний, але йому. бракує активності, доброти, наступальності, благородства. Сила духу обертається непротивленням злу... Чи відбулася зустріч з позитивним героєм, появу якого всі з надією чекають, йдучи на кожну нову прем'єру? Умоглядно - так, фактично - ні. І вина в цьому перш за все драматурга» [3, с. 4]. За звичайним моралізаторством та дидактизмом, на що перш за все звертали увагу тодішні критики та рецензенти Я. Верещак зумів приховати дещо більше, те, що, врешті-решт підірвало усталені форми творення драматургічного тексту. Зокрема перед нами приклад позитивно-непозитивного героя, який не вміщувався у межі визначеної доктрини. Петро Чиж начебто чесний, безкомпромісний, високоморальний, небайдужий хлопець - він увінчує тип радянської людини, але щось у ньому не так - не вистачає одного компоненту для повного клішування героя, а саме - активної життєвої позиції, діє- і боєздатності для боротьби проти «ненависного міщанства». Чи не вперше оспіваний радянський спосіб життя поступається місцем «хижацьким, хапальним інстинктам», почуттям індивідуальної власності, прагненню матеріального комфорту, «новітнього міщанського непотребу» [3, с. 4] тощо.

Однією з візиток письменника стала тотальна театралізація. Прийом «сцена на сцені» використовується драматургом починаючи з ранніх текстів. У згаданій п'єсі прийом «театру в театрі» стає сюжетно-композиційний елементом. Герої розігрують «судове слідство», на якому з'ясовуються справжні причини і мотиви дій, що призвели до жорстокого побиття Петра. Однак «сцена на сцені» це не лише композиційний прийом, використаний драматургом у тексті. Слайдування гри відбувається від самого початку твору, коли підлітки готуючись до зустрічі Нового року, намагаються копіювати стиль поведінки дорослих. Тож початок п' єси вінчає фальшування, неприродність всього, що відбувається. Органічною, справжньою стає лише жорстокість, з якою підлітки знущаються над своїм однолітком. Радянська критика причину цього явища вбачала у певних прорахунках виховної системи. Однак Я. Верещак вказав на більш глибші, складніші причини, передусім, суспільного значення. Адже не могло бути інакше у суспільстві, заснованому на примусі та фальші. Образна система «Королівського особняка» репрезентує, вже накреслену драматургом, соціальну градацію. Адже в життя вступає нове покоління - це майбутні «господарі життя» - діловари (навіть місце, де зібралася компанія є символічним - королівський особняк, що вказує на соціальне розшарування, яке ставиться на противагу радянській тезі про рівність та братерство). У тексті драми наявний герой соцреалістичного зразка (Петро Чиж), але вже в ньому відбувається дивергенція по відношенню до усталеного соцтипажа. Драматург навмисне робить його пасивним, цим натякаючи на дієнеспроможність людини соцзразка, врешті-решт її приреченість. Саме «нові королі життя» активно протидіють не власне Петру, а людині-гвинтику, людині радянського взірця, намагаючись знищити її фізично. Саме у цьому і виявляється «неконтрольований підтекст п' єси» та й, власне, полеміка автора з існуючим на той час режимом.

До радянського періоду творчості Я. Верещака відноситься й п'єса «Брате мій!», присвячена подіям німецької окупації західних регіонів країни. Тодішня критика вбачала у п'єсі ідеологічно вивірений твір, що засуджує дії окупантів та їх прислужників. Ідеологічне маркування тексту вимагає чіткого розмежування «ми - вони», «наше - не наше». Зокрема, у статті «Народжується у співдружності» Світлана Веселка пише: «...людина не може бути «просто порядною», не визначаючи свого місця