у сутичці ідеологій. Об'єктивно така людина може стати ворогом, зрадити інтереси народу. (... ) Послідовно, крок за кроком, простежується в п' єсі шлях від незначних компромісів до зради» [4, с. 3] Однобоке трактування критикою зради героя твору Ореста Стогнія, затавровування страшним словом «зрадник» відкидає будь-які умовності. Таким чином, за вивіреною схемою пропонується модель поляризації героїв, або схема «перевертня»: «наш - зрадник - не наш (ворог)». За таким усталеним кліше робилися сфабриковані справи, де позиція «наш» відповідала взірцям радянської людини-комуніста, до позиції «зрадника» переходили ті, хто якось намагалися протидіяти заангажованій ідеології, або ж ті, хто виявив слабкість чи нерішучість щодо пропагованих ідеалів, і, нарешті, позиція «не наш», що була синонімічною поняттю ворог. Проміжного стану між поляризованими поняттями не могло існувати у суспільстві, де чітко визначалося «добро - зло», а тому зрадник автоматично переходив у групу ворога і, відповідно, був приречений на знищення.
Я.М. Верещак у драмі «Брате мій!» якраз, всупереч існуючим на той час канонам, намагається утримати проміжну ланку між поляризованими поняттями, акцентуючи увагу реципієнта на проблемі зради, першопричинах її виникнення, цим самим у певному сенсі виправдовуючи свого героя, що взагалі було не припустимо за умов тодішньої системи.
У п'єсі Я. Верещака «Двоє на дистанції», яка загалом відповідала радянській доктрині текстотворення, герої гранично поляризовані за ідейними переконаннями, стилем життя, духовними цінностями і місцем перебування. За радянською калькою у фіналі твору перемагає позитивний герой, представник села, якому не зрозумілі почуття кар'єризму, марнославства, хижацькі прояви тощо. Своїм прикладом він знецінює міщанський спосіб життя, утверджуючи тези соцреалізму про вищість колективного над індивідуальним, духовного над матеріальним. Конфлікт п'єси, на перший погляд, побудовано у вигляді соцреалістичного кліше, але ідеологічно вивірений твір стає репрезентантом проблеми, яка буде розвинута драматургом у подальших текстах та визначить авторську концепцію, що глобалізується до націєвотворчої теорії. Починаючи з перших творів, образ села у драматургії Ярослава Верещака виступає як певний національний архетип, в якому закладено генетичну пам'ять роду, що характеризується потужним енергетичним струмом. Тому, в здавалося б прорадянській п'єсі «Двоє на дистанції», драматург вказує на можливість збереження цілісності особистості лише за умови перебування її у прабатьківському середовищі (селі). Фіаско ж українця-городянина полягає не у відході від культивованого у суспільстві радянського способу життя (як вважали критики), а у трагедії націостирання, відриву від свого коріння.
1979 року на підмостках театрів «Юного глядача» (Донецьк, Одеса) відбувається прем'єра п'єси Ярослава Верещака «Експеримент». Щоб перевірити «правильність», «доречність» драматургічного матеріалу, в Одесі перед прем'єрою спектаклю відбуваються покази керівникам та вихователям ПТУ. Довкола «Експерименту» розгортаються чималі дискусії, виникає загроза зриву прем' єри. Причиною стає, за твердженням рецензентів, відтворення негативних сторін у житті студентів ПТУ, схематичність самої ситуації, яка не відповідає дійсності. Провокація у текстах Я. Верещака стала невід'ємною частиною усієї творчості драматурга. На фантастичність ситуації, що відтворена у п'єсі вказує навіть жанрове маркування «педагогічний парадокс у двох діях». Парадокс полягає у тому, що молодий директор судноремонтного заводу- гіганта з' являється під виглядом простого вихователя (Іван Івановича) у стінах ПТУ, аби ближче познайомитись з майбутніми робітниками. Далі сюжет твору будується за соцреалістичною схемою, де цілком позитивному клішованому образу Іван Івановича протиставляється бездушний директор училища Губарь. За два тижня тривання експерименту новому вихователю вдається достукатись до сердець юних героїв, навіяти їм почуття гордості за робочий клас, частиною якого вони стануть. Подібний розвиток сюжету цілком заслужив на схвальні відгуки критики: «Для свого першого драматургічного твору Я. Верещак обрав актуальну і дуже потрібну, особливо для театру юного глядача, тему. В «Експерименті» мова йде про вихованців професійно-технічного училища - майбутніх молодих робітників. Автор стверджує - їх завтрашній день прекрасний, він гарантований всезагальною повагою до його величності класу робітників у нашій державі усім нашим радянським образом життя» [10, с. 4]. Але, здавалося б, у цілком прорадянській п'єсі ховається «неконтрольований підтекст». І загроза ідеології виявляється не у сценах розпивання студентами ПТУ алкоголю, чи вживання ними сленгів і ненормативної лексики, за що в першу чергу «били» автора, радячи «почистити мову» [5, с. 4], а у невеликих ситуаціях, за якими вже проглядався процес руйнації винятковості робітничого класу (один з героїв- підлітків Сергій Верхогляд при знайомстві з дівчиною соромиться зізнатися, що він учень ПТУ, а представляється курсантом вищої морехідки). Символічний підтекст мають і деякі прізвища студентів училища, які відповідають їх характерам, а інколи передбачають подальшу долю. Так, Григор Решьотка наділений загостреним почуттям справедливості, він активно реагує на будь-яку несправедливість, постійно намагається добитись істини, становлячи певну загрозу для системи.
Таким чином, цілком клішований у кращих традиціях соцреалізму «Експеримент», за виключенням деяких «недоліків», все ж таки вказував на нестійкість системи та культивованого образу життя. На прикладі вчинків та сентенцій юного покоління, яке є більш чутливим до світу, Я. Верещак вказує на тенденції поступового збою існуючого соціалістичного устрою.
Спільна творча робота Ярослава Верещака та Євгена Хринюка сприяла появі драми «Батько», прем'єра якої відбулася 1978 року у Донецькому музично-драматичному театрі імені Артема. Сюжет твору нагадує відому радянську кінострічку «Адреса вашого дому» з однією зміною - фронтовик Байда, який втратив