в будинку Алабастерів, «робоче» тіло колонії. Фізична праця позбавлена вікторіанської ідеалізованості, як, наприклад, у романі Т. Гарді «Тесс з роду Д'Ербервіллів», де автор у 14 розділі, в сцені жнив зображує приємну втому, налагодженість рухів, яскравий схід сонця. У неовікторіанській «Морфо Євгенії» розуміння фізичної праці наближається до потрактування цього виду діяльності американською дослідницею Е. Скеррі: «...в багатьох мовах є одне слово, яке є близьким синонімічно до слова «біль»..., і це слово «робота». ...в нашій традиції релігійного і філософського аналізу це слово постійно вміщується поряд з фізичними стражданнями...» [9, c. 169]. Прислуга в романі «Одержимість» позбавлена імені, мовчазна, в чорному одязі, бліда, згорблена. Це «тарганячий ельф», судомийка, котру Вільям зустрів на кухні о пів на шосту ранку, пізніше буде згадано її ім'я, Емі: «...маленька у чорному вбранні і очіпку, зі шваброю і двома великими відрами... Вона була майже дитиною... Він відчув слабкий неприємний запах з її роту. Дівчинка підняла відра, і м' язи на її худенькій шиї над слабкими плечима напружилися, а спина згорбилася» [7, c. 74-75]. Такою ж худою, з жилавими руками є годувальниця молодшого покоління Алабастерів. «Робоче» тіло подане скупими мазками, розсипаними в тексті натяками на соціальний дарвінізм епохи.
Таким чином, в історіографічній металітературі, що центрується на добі Відродження, наперед висуваються два канони тіла в культурі, концеп- туалізовані М. Бахтіним. Конструювання образів персонажів відбувається у рамках гротескного тіла, однак зі зміщенням акцентів у гендерному чи історичному планах, виділенням одягу як елементу тілесності. Романи просякнуті духом карнавальності, яка поступово трансформується на маскарадність. Автори, граючи з культурою Ренесансу, використовують основну концепцію тіла, притаманну світосприйняттю тієї доби (реалізм плоті), проте посилюють її - біль, рани, каліцтво, чи наголошують на тих її аспектах, які стали об'єктом культурного осмислення лише у пізніші епохи.
З творів вимальовується картина того, як у XVII ст. поступово набирали ваги новий канон тілесності й підвалини нової епістеми - небажання бачити природні прояви тіла, що пізніше стало основою амбівалентної вікторіанської моралі. Центральними темами ретровікторіанських романів є секс і смерть, феномени, приховані в їхніх попередниках ХІХ ст. і акцентовані сьогодні. Протест проти кайданів вікторіанського святенництва у текстах має агресивний і жорстокий характер, як опір маскулінізованим рамкам репресивного суспільства. Вікторіанська мораль воліла мати справу з такою жіночністю, що жорстоко обмежена законом або ж з власне біологією жінки - її репродуктивною функцією.ЛІТЕРАТУРА
Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. - М.: Худож. лит., 1990. - 543 с.
Бодріяр Ж. Символічний обмін та смерть. - Львів: Кальварія, 2004. - 376 с.
Гринштейн А.Л. Карнавал и маскарад в художественной литературе. - Самара: Изд-во СГАКИ, 1998. - 120 с.
Донн Дж. Избранное. - М.: Моск. рабочий, 1994. - 147 с.
Киященко Л.П. О границах телесности человека // Телесность человека: междисциплинарные исследования. - М.: Философское общество СССР, 1991. - С. 7-12.
Ackroyd P. Dan Leno and the Limehouse Golem. - L.: Minerva, 1995. - 282 p.
Byatt A.S. Morpho Eugenia// Angels & Insects. - L.: Vintage, 1995. - P. 1-160.
Estes C.P. Women who run with the wolves. - N.-Y.: Ballantine Books, 1992. - 520 p.
Scarry E. The Body In Pain: The Making and Unmaking Of the World. - N.-Y.: Oxford University Press, 1985. - 385 p.
Tremain R. Restoration: a Novel of 17-th Сєйшу England. - N.-Y. etc.: Penguin books, 1991. - 371 p.
Winterson J. Sexing the Cherry. - L.: Vintage, 2001. - 144 p.