многоблудство і вислухав [це все] з насолодою» [5, с. 352]. Щоправда йому не сподобалися звичаї обрізання, заборона їсти свинину і винопиття. А вже коли посли-русичі доповіли, що жінки скверну чинять при зляганні з чоловіками (поїдають чоловічу сперму), то князь Володимир остаточно відкинув можливість прийняття магометанства, мовивши: «Нечисте се діла» [4, с. 353]. Це якраз той випадок для душі майбутнього християнина Володимира, про який відомий авторитет у галузі аскези Іоан Ліствічник писав: «тіло охороняє душу від падіння. Воно не дає недосвідченій душі впасти в спокусу та повністю загинути» [2, с. 181-182]. Адже нормальне життя тіла Володимирового з його вибором у царині звичаїв, їжі, питва, жіночих принад служать охороною від спокус і гріха.
Християнський патріархальний підхід у цілому до жінки і до її тіла зокрема відбивається як у світській літературі, зокрема «Повісті минулих літ», так і в агіографічній прозі. Так у «Памяті і похвалі князеві руському Володимиру» Якова Мниха (ХІ століття) підкреслюється християнська доброчинність княгині Ольги, але відразу ж зауважується: «Тілом жінка була - чоловічу мудрість мала» [5, с. 371]. Наголошується, що благочинна Ольга по смерті явила свою святість, адже її тіло нетлінне, неушкоджене. Яков Мних пише про це як про диво, що «труна, де лежить блаженне й чисте тіло блаженної княгині Ольги» вже скільки літ зберігається, а тіло не руйнується [5, с. 372].
У «Проложному житії Ольги» ХІУ століття факт збереження нетлінних мощей княгині служать підсиленню ідеї возвеличення її онука - князя Володимира, який, хрестивши Русь, «вийняв із землі тіло баби своєї нетлінне, вклав до раки дерев'яної і поставив у церкви святої Богородиці, яку сам створив» [7, с. 390].
Отже, тут йдеться про одухотворену по смерті тілесність святої, про «очищену благодаттю плоть» [2, с. 184].
У «Слові о полку Ігоревім», наприклад, тілесність яскраво виражена через образ ніжності і турботливості Ярославни, яка малює у своїй уяві нагляд за своїм чоловіком. «Омочу бебрян рукав в Каяле реце, утру князю кривавые его раны на жестоцем его теле» [4, с. 109], - говорить дружина Новгород- Сіверського князя Ігоря. Вона на себе переносить відчуття болю від ран свого чоловіка, згадуючи сильне, загартоване в походах його тіло. Врахуємо, що Ігор пішов у похід тільки-но взявши шлюб з Єфросинією Ярославною. І вона - молоденька дружина не могла дочекатися чоловіка, пестощі якого їй ще ввижалися у самотні ночі.
Загалом давньоруські автори уславляють розум, красу душі і тіла жінки лише у зв'язку з ії обов'язками як жони. Показовими у цьому плані є цитування Соломонових притч щодо осуду перелюбниць, «бо злом є жіноча принада». А трудяща жона, яка не покладає рук задля добра в домі, а через те «у силу і в красу вона убралась» [5, с. 349].
А у «Повчанні дітям» Володимира Мономаха є порада жінку любити, але не давати їй над собою влади [4, с. 53]. Ці поради характерні були і для творів християнської перекладної літератури і для оригінальної літератури старокиївських часів. Зокрема, в «Молінні Данила Заточника» (кінець ХІІ століття) наголошується: «не муж в мужех, иже ким своя жена владеет; не жена в женах, иже от свого мужа блядеть; не робота в роботах под женками повоз возити» [4, с. 121]. Отже, автори часів Київської Русі тілесні утіхи засуджували, якщо вони не вписувалися у подружні обов' язки, що відповідало біблійним заповідям. Данило Заточник зауважує, що «дівиця бо погубляєт красу свою бляднею, а муж свое мужество татбою» [4, с. 120]. І у «Повчанні дітям» Володимира Мономаха є настанова берегтися грішних тілесних утіх: «Лже блюдися и пьянства и блуда, в том бо душа погыбает и тело» [4, с. 53]. Наставляє він, вберігаючи молодь під час походу від пиятики і блуду, краще хай блудять з однією, а не з багатьма. А також, щоб не мали інтимних стосунків «с мужеской женою» (тобто не доводь до гріха чужу дружину) [9, с. 207].
Автор «Повісті минулих літ» засуджує інтимні стосунки давніх русичів-язичників, які умикали дівиць, живучи з ними без закону, як звірі. Осуду підлягають і звичаї кривичів мати по декілька жон. Але це погляд ченця, який прагне ствердити християнську етику в противагу язичницьким устоям і до того ж стоїть на позиціях боротьби з тілесною пожадливістю.
Загалом твори старокиївської літератури ХІ- ХІІІ століть доносять до нас картини протистояння духовного і тілесного, яке стверджує буття людини на землі як щастя відчувати добро і зло, любов і ненависть, красиве і потворне і в духовних світах, і в матеріальних втіленнях. Вагому роль в цьому відіграють біблійні заповіді й гуманне ставлення в народі до природних потреб людини в суспільстві, в її призначенні на землі продовжувати життя.
У подальшій роботі над означеною в статті проблемою доцільно буде проаналізувати ґенезу теми тілесності у творах ХУІ-ХУІІІ ст., зокрема - в історіографічній прозі, драматургії, поезії. Особливо це стосується спадщини українських вагантів.ЛІТЕРАТУРА
Архієпископ Ігор Ісіченко. Аскетична література Київської Русі. - Харків: Акта, 2007. - Серія «Харківська школа». - 398 с.
Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. - К.: Наукова думка, 2001. - 340 с.
Горський