УДК 821.112.2.09

Павлюк Христина Богданівна, старший викладач кафедри теорії та практики перекладу і німецької філології МДГУ ім. Петра Могили.КРИЗА ПАТРІАРХАЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ КОНЦЕПТУ ДІМ (НА МАТЕРІАЛІ НОВЕЛІСТИКИ ТЕОДОРА ШТОРМА)

У статті підіймається питання сутності концепту ДІМ у текстах новел Т. Шторма з огляду на умови, необхідні для органічного поєднання постмодерністської рецепції проблеми тілесності та власне авторського патріархального світосприйняття.

The article raises the issue pertaining to the essence of the concept of the HOUSE in the texts of Schtorm's novelettes with regard for the conditions required for the organic intertwining of post-modernistic reception of the subject of corporality and the author's own patriarchal perception of the world.Рецепція творів німецького новеліста другої половини ХІХ ст. Теодора Шторма крізь призму концепції «тіла» й «тілесності» відкриває перед дослідниками нові, цікаві та неприступні раніше лакуни. Сучасні дослідники його творчості (К. Лааге, Ф. Мартіні, Х. Вінкон та ін.) неодноразово наголошують на домінуванні у новелах митця зображення ідилічного на перший погляд родинного життя і того кола проблем, які пов'язані із сім'єю та патріархальним устроєм.

У контексті проблеми тілесності прикметним є асоціативне сприйняття героєм новели «Іммензее» Райнгардом головного жіночого образу: після тривалої розлуки його погляд зупиняється на мрійливому, самозаглибленому обличчі Елізабет, решту тіла, окрім ніжних рук, майже повсякчас приховує білий одяг. Ця алюзія акцентує нетілесне, дещо ефемерне сприйняття жінки, принаймні налаштованість на нього в персонажа у момент зустрічі з коханою. Важливо, що думки про Елізабет змінюються у героя синхронно зі зміною часо- простору у новелі: перед будинком, а також у вітальні, переважно у вечірній час сцени спілкування чи й просто перебування разом надзвичайно напружені, адже поруч із закоханими знаходяться чоловік та мати Елізабет - саме їй маска байдужої приязні дається надзвичайно важко, і коли емоції та почуття переповнюють її єство, жінка змушена вийти з кімнати, щоб ніхто не помітив її душевного збентеження: «Під час читання Райнгард відчув, як аркуш затремтів у її руках; коли він замовк, Елізабет мовчки відсунула стільця і спустилась в сад» [10, с. 80]. На противагу напруженій атмосфері дому царина природи сприяє відвертості у спілкуванні зосібна й зняттю напруги загалом; приміром, сцена лісової прогулянки засвідчує замилування Райнгарда не лише обличчям коханої, але й тілесними принадами: «...вона йшла поруч з ним, і погляд його весь час звертався до неї, він милувався її граційною ходою, - здавалося, сукня сама несе її уперед. Він почасти мимоволі відставав від неї, щоб роздивитися всю її постать» [10, с. 82]. Таким чином, створюючи образи головних героїв за тогочасним класичним каноном індивідуального «непорочного» тіла [4, с. 208], Шторм усе ж таки не витісняє на периферію власної художньої думки проблеми, пов'язані із функціонуванням фізичного тіла - біль, сексуальність, афект тощо.

Попри тематичну традиційність, приглушеність та елегійність оповіді, не цілком очевидну авторську позицію, ранні новели Шторма, як загалом і переважна більшість його доробку, залишають враження нерозгаданості. За В. Ізером, ми можемо уявляти тільки те, чого немає у творі; «написана частина тексту подає нам інформацію, а ненаписана - дає нам можливість уявляти речі; але, звичайно, без елементів невизначеності та наявності лакун у тексті ми не здатні використати нашу уяву» [5, с. 268]. З огляду на це твердження індивідуальні реалізації літературного тексту можна вважати такими, що обов'язково різняться між собою, але «тільки в межах, нав'язаних опозицією написаного та ненаписаного текстів» [5, с. 268]. Окреслені питання сприяють загостренню читацької уяви як особливої форми активності реципієнта, а також пошуку консистенції або ж, за Ізером, «формуванню естетичного досвіду, запропонованого літературним текстом» [5, с. 271].

Т. Шторм, на наш погляд, досягнув новаторства у цій царині за рахунок декількох чинників: зняття зовнішньої подієвої напруги та підсилення внутрішньої дії, яке, у свою чергу, здійснюється не за принципом розгорнутої психологізації, а шляхом використання лейтмотивної техніки [6, с. 1], заснованої на вільних асоціаціях, що являють собою непрямі характеристики дій, явищ, подій тощо.

Вирішення письменником улюблених тем пов'язується, як правило, із концентрацією сюжетів навколо декількох взаємопов'язаних просторових домінант: садиба-сад-дім, кожна з яких символізує суттєвий етап чи момент життя індивіда, а сукупно вони, виступаючи у певній послідовності, утворюють наративну схему сюжетної лінії новел. Таким чином, означені домінанти організують статичні елементи й локуси, з яких персонажі Шторма починають або завершують свій шлях.

У контексті ранньої прози письменника варто зупинитися на усталеному мотиві дому, адже саме у новелах першого періоду творчості цей елемент оприявнений найбільш повно. І хоча у тріаді садиба-сад-дім його сюжетні функції не надто переконливі, проте, за твердженням О. Кирдянової, мотив дому в переважній більшості новел має імперативне значення й несе як сюжетне, так і концептуальне навантаження [6, с. 2]. Для домінантного простору дому характерні властивості, тотожні садибі: його власники - герої типу, який можна визначити як добропорядні господарі; для самотньої людини дім уособлює можливість (почасти нереалізовану) віднайти близькі душі, створити власне вогнище, перестати бути одиноким, отже це один із важливих пунктів на її шляху; для персонажів типу блудний син - це точка неприйняття і тяжіння