одночасно (початок і кінець шляху). У цьому сенсі новела «Будинок Булемана» видається радше виключенням із авторської системи мотивних домінант, адже, окрім того, що будинок винесений у заголовок твору і виступає тут головним, фактично персоніфікованим персонажем на зразок «Падіння дому Ашерів» Е. По, твір розпочинається описом будівлі і вже з цих перших рядків стає зрозуміло, що ні про яку добропорядність господарів взагалі не йдеться: «В одному північнонімецькому приморському місті на вулиці під назвою Похмура стоїть старий, занепалий будинок, доволі вузький, але зате трьохповерховий; посередині його, від землі майже до самого верху фронтону, стіна вигинається еркером, спереду й з боків якого є вікна, так що світлими ночами їх наскрізь просвічує місяць. З незапам 'ятних часів ніхто не входив у цей дім і ніхто з нього не виходив; важка мідна колотушка біля вхідних дверей потьмяніла майже до чорноти, у щілинах між сходами ґанку з року в рік росте трава» [11, с. 74]. Лиховісне передчуття, яке охоплює реципієнта при прочитанні наведених рядків, сповна справджується у подіях, що надалі розгортатимуться в означеному творі. Таким чином, тут Т. Шторм виводить новий тип зловісно-містичного власника загадкового будинку, що загалом не властивий його раннім прозовим творам.
Порівняно із садибою та садом мотив дому у Шторма менш акцентований; зосібна, це виявляється у використанні письменником надзвичайно обмежених засобів: констатації тих чи інших особливостей інтер'єру і ставлення до будинку тих чи інших осіб. Тому у новелістичному сюжеті мотив дому найчастіше виконує підготовчу функцію щодо певних подій чи психологічних епізодів, до того ж у ньому наявний сталий комплекс елементів, які повторюються практично в кожному творі: дім ^ сіни ^ коридор ^ сходи ^ кімната (зала). У цьому наборі складників у якості найбільш вагомого елемента можна виокремити лише останній, позаяк саме локус кімнати Шторм розробляє найбільш ретельно - вони, кімнати, великі і маленькі, світлі і затемнені, просторі та тісні, містять у собі простір роздумів [6, с. 2]. Атрибутами кімнати найчастіше виступають: крісло (переважно масивне), шафи, полиці, вогнище (камін, пічка), картини (портрети членів родини, колишніх господарів будинку), люстро/вікно (див. новели «Іммензее», «Марта та її годинник», «Зелений лист», «Лісовий куточок», «Навпроти ринку», «Будинок Булемана» тощо). Прикметно, що самі по собі означені речі не мають у творах Шторма жодного сенсу; вони несуть певне смислове навантаження лише у контексті життя певної особистості, існуючи, допоки існує людина з її уподобаннями, віруваннями, бажаннями чи смутком.
Розвиток означеного мотиву Шторм пов'язує із коливаннями його образної реалізації між двома іпостасями: будинок мрії та реальний дім. Будинок мрії оприявнено, наприклад, в епізоді побудови будинку дітьми - Райнгардом та Елізабет у новелі «Іммензее»: «Райнгард за допомогою Елізабет спорудив на галявині маленьку хатинку з дерну: тут вони збиралися проводити літні вечори; не вистачало лише лавки» [10, с. 54]. У цій варіації означеного мотиву важливим видається акцент на відкритість простору, де будується будинок - галявина - та невідокремленість від світу природи, адже дім будується з природних матеріалів. Сад, ліс, галявина - ось місця, де діти проводять час разом, по-дитячому відчуваючи себе сім'єю. Мотив «природного дому» підсилюється також поетичним порівнянням юної Елізабет із «золотоокою лісовою царівною» у наступних віршованих рядках:
Der Kuckuck lacht von ferne,
Es geht mir durch den Sinn:
Sie hat die goldnen Augen
Der Waldeskцnigin [12, с. 16].
Таким чином, мотив дому у цій варіації набуває ширшого потрактування: дім - не лише звичне житло, а й місце, де людина перебуває у гармонії з собою та природою, фактично це будинок ідилічного локусу з його незмінними атрибутами: кохання, родина, діти, природа, смерть [6, с. 3]: «Вони увійшли до вузеньких сіней, де уздовж стін були накидані порожні вулики й усіляке садове знаряддя. Реґіна пройшла далі у відкриті двері; з-за плеча дівчини Габріель побачив маленьку кімнатку; у ній було порожньо. Лише поодинокий сонячний промінь вигравав на мідних пічних заслінках та розхитувався маятник старого шварцвальдського стінного годинника» [10, с. 91].
Однак на зміну ініціальному образу дому-мрії у новелах Т. Шторма доволі швидко приходить образ реального дому та антидому, у функції якого почасти виступають винні погреби, де відбуваються нічні бенкетування. У процесі розвитку оповіді та подій письменник, з метою оприявнення локусу випробування, спрямовує своїх героїв на «дно», наприклад, зустріч Райнгарда у Різдвяну ніч у погребці зі служницею («Іммензее»), пияцтво Генріха Кірха («Ганс і Гейнц Кірх») тощо. Відвідування антидому повторюється декілька разів, проте кожного разу із поверненням до реального дому - такі трансформації суголосні внутрішньому дискомфорту, який відчувають герої через своє перебування у домі та антидомі. Відчуття безпритульності, самотності складає суть внутрішнього болю персонажів, які проходять випробування антидомом; таких героїв можна віднести або до типу самотньої людини, або частіше - блудного сина.
Отже, з-поміж сталих складників мотиву дому необхідно особливо акцентувати похмурість атмосфери, наявність портретів, люстра та вікна (скла). Похмурість колориту письменник передає за допомогою декількох засобів: перш за все, це мотив будинку-лабіринту на зразок дому, де оселився Райнгард з новели «Іммензее» на схилі літ: «Він проминув просторий передпокій, потім кімнату, де уздовж стін стояли великі дубові шафи з