На прикладі роботи М. Сороки «Зорова поезія в українській літературі кінця XVII-XVIII століть» дамо визначення сутності зорової поезії - естетичний потяг людини поєднувати образи літератури із зоровими образами. Це мистецтво тісно переплітається з розвитком писемної традиції як переходу до графічної форми передачі слова, що обумовлює видозміну слухового сприйняття. До основних якостей письма автор монографії відносить поряд з пізнавальною і магічну функцію, на яку саме і спиратиметься зорова поезія. Чільне місце відводиться і впливам книжної мініатюри, майстерності заставки. На розвиток поезії не останній вплив справило і друкарство [4]. Ці переходи Сорока пояснює тяжінням уявного до матеріального через накладання і поєднання міфологічно-наївно- матеріалістичних площин давнього світогляду. Аналізуючи короткий огляд генеалогії зорової поезії до доби Бароко, він звертається до античної цивілізації, називаючи серед класиків цього жанру Сіміаса Родоського, Теокріта, Безанія, які формували зі слів тексту зображення предметів (сокири, яйця, крил, сопілки) [14]. З IV ст. відомий нам і абетковий вірш, вірш-рак, форми геометричних фігур, у які вписували твори (найвідоміша форма - магічний квадрат - зустрічається в багатьох культурах, як от: шотландська, італійська, польська, українська). Християнство додає абстрактних символічних форм, з ним уперше використовують живописні фігури. Розквіту зорова поезія набуває за доби каролінгського відродження, пов'язаного з іменами Грабануса Мавра (784-856 рр.), Алквіна, св. Боніфація, Йозефа Скота. І вже бароковий світогляд знімає матеріальне протистояння предметності абстрактній формі, набирає сили емблема, символ, геральдичний вірш (ці форми пов'язані з імпрезою) [7]. Адже саме за доби Бароко, коли Європа переживала психологічні кризи, пов'язані з культурними символами смерті, сну, гри, божевілля, дисгармонії, розвивається шалена уява, загадкові форми. Саме на часи Бароко випадає мистецьке визнання зорової поезії, особливо після видання «Грецької антології» (1494 р.) та теоретичних праць з поетики М. Віди «Про поетичне мистецтво» (1527 р.), Ю. Скалігера «Поетика в семи книгах» (1561 р.). Якраз тоді зорова поезія розвивається поруч з граверним ремеслом (друкарством) [13].

На цю добу припадає укладання загальної класифікації видів зорової поезії. В основу емблематичної поезії покладено поєднання малюнку з поетичним текстом, тоді як курйозної - створення власне зорового образу з тексту поезії. Характерна риса зорової поезії - це наявність зорового консепту, гри понять і гри слів, «різновид словесного консепту, створений на основі зовнішньої зорової форми... для курйозної поезії зорова форма, незалежно від змісту, уже являла консепт сама собою» [14]. Щодо техніки виконання, то варто зауважити, що для написання фігурних віршів не було чіткої вимоги спочатку малювати контур - суть полягала у приблизному збереженні пропорції між короткими і довгими рядками, інколи в шкільних завданнях потрібно було укласти рядки за кількістю складів, у деяких випадках майстерність полягала у вправності розташування літер імен чи понять - вірш-лабіринт, який «належить швидше до графіки, аніж до поезії, оскільки в ньому відсутня ритміко- акустична поетична структура і твір читається виключно на зоровому рівні» [12]. Цікаві щодо цього настанови Івана Величковського читачам про те, як слід «споживати» його «поетицькі штучки». Той, хто буде його вірші «скоро читати», «не уважаючи, що ся в кождом за штучка замьїкаєт», «мало, або жадного не отнесет пожитку». Лише той, хто «над кождим вършиком так ся много забавит, аж поки зрозумьєт, що ся в нем за штучка замьїкаєт, велце ся в них закохаєт». Труд сприйняття вірша споріднений з трудом його творення. Хоч «штучки поетицькі» коротенькі і маленькі, але «великую компонуючым их задают трудность и долгого, поки ся зложат, потребуют часу». Є серед них такі, «которьіє и за мъсяць ледво ся зложат» [11]. Прикладом може служити його «лабіринт», де опредмечується «втілюється» молитва, перетворюючись на ікону Матері Божої:

м | а | Р | і | я | і | Р | а | М

с | М | а | Р | і | р | а | М | с

У | с | М | а | р | а | М | с | У

с | У | с | М | а | М | с | У | с

і | с | У | с | М | с | У | с | і

с | у | с | М | а | М | с | У | с

У | с | М | а | Р | а | М | с | ¦Г

с | М | а | Р | ¦ і | Р | а | М | с

М | а | Р | я 1 | я | Р | а | М

(І. Величковський) [1].

Його ж співвідносний та узгоджений вірш жонглює словами чи складами, мов дитина іграшками, іноді з вражаючою зміною змісту:Остав Молитву, Дівство растли злих чти, Друже ЛІность, Люби, Сохраняй злость, лай добрих Дуже

(з поетики І. Величковського) [1].Емблематична поезія веде свій родовід з античної епіграми із додаванням малюнку, пов'язана з ритуалами переходу в потойбічний світ, вона перенесла зорову форму надмогильного каменя на паперову площину книги. Якщо сакральність події в архаїчну добу демонструвалась в звуковому відтворенні тексту, то