З боротьби «життя» та «форми» народжується Авангард. Двадцяте століття розпочинається під гаслом експерименту, на порозі наукові відкриття, нове мистецтво (фото, кіно), утопічні політичні режими. На зламі культурної парадигми авангард підхоплює сміливі проекти, неординарних людей, виносячи на гребні змін культурні революції [9]. Після двох століть перерви візуальна та курйозна поезія виникають на українсько-російських теренах. Але ці витвори революційного і часто, атеїстичного екстазу та епатажу взяли від своїх давньоукраїнських попередників, більшою мірою, химерність форми і, в чомусь, консепт (дотепність). Ці вірші теж «отілеснюють», але вже зовсім інші ідеї.

Авангард обирає пошук нових онтологічних основ світу та людини, гучне руйнування норм масового характеру, вражаючі комбінації «поганого» з «хорошим» - Жолковський вбачав у тому періоді яскравий злет «галиматьи», яка виступає на рівних правах з Літературою [5, 7].

На загальному фоні змін визріває потреба «оживити поезію». Вона, «прекрасна й одночасно примхлива покійниця», «вмирає від старості». На неї «тисне структура мови, ідеологічна мистецька вартість» [15]. А отже :

...треба встати постояти на

одній нозі.

Може збагну тоді тайни.

І взагалі

(Михайль Семенко)

«Футуристи не мають втікати!», «Виконувать завдання дійсності!» - програмні заклики панфу- туризму, такого собі «синтезу деформованого мистецтва зі спортом». Цей напрям українського авангарду створено наслідуючи приклад «старших братів» на основі об'єднання «Ударної групи поетів- футуристів» та «Комкосмосу» в 1921 році. Серед «техногеністів» досить симпатично виглядали М. Семенко, Гео Шкурупій і М. Бажан. Усі разом вони плекали заповітні мрії знайти «ту універсальну мову, бажано писемну, яка була б зрозумілою всім народам світу» [15, 24]. Не для того, щоб донести абстрактні істини, - а просто в ім' я спілкування. Згодом митці залучатимуть технології кінематографу для втілення футуристичних задумів, експериментуватимуть зі звуком від підкреслення акустичного моменту до нищівного ослаблення, В. Хлєбніков створив звуко-кольорову гаму: М - синій, Л - білий, Г - жовтий, Б - червоний яскравий, З - золотий, К - блакитно-голубий, Н - ніжно червоний, П - чорний з червоним відтінком [2]. Деякі футуристи намагаються виміряти простір: голосним доручено представляти час і топос, а приголосним - колір, звук, запах. Хлєбніков експериментує і в цьому напрямі:

Мне Вэ кажется в виде круга и точки на нем.

Ха - в виде сочетния двух черт и точки.

Зэ - вроде упавшего К, зеркало и луч.

Л - круговая площадь и черта оси.

Ч - в виде чаши.

Эс - пучок прямых [2, с. 124].

Традицію фігурних віршів александрійської школи використовують творці «літографії», малюнку літерами (Зданєвіч), ламаного (фігурного) рядка (Камєнський). А вже «Мена всех», збірка поетів- конструктивістів 1924 року, оформлює «масу» вірша в кресленні, використанні графічної безсловесності, змальовано зміщує текст. Оригінал Чичерін, поет- теоретик, оспівувач «матеріалу», писав поему «А веки викоф» прямо на кондитерських виробах Моссельпрома [9].

Твір Михайля Семенка «Поезомалярство» відкриває дивний світ альтернатив, головна мета полягає в ліквідації академічних форм поезії, вивільнення з під ідеології форми, втілення «масивності», «велетенності». Він відмовляє передачі «тонких індивідуальних рис найтоншого музичного ньюанса», бо «Рівняйсь на революцію!» (1922 р.). «Зорова поезія» виростає на «трупі дотеперішньої поезії» (просторова, вона дотична «тілесним» законам малярства). Така поезія здатна узгодити «масивну думку з полотнищем», «яку не по силі виявити кволому людському голосу» [10].

Якщо визначати авангард як реакцію у формі епатажу з ігровим характером, то всі «авангарди» зовні нагадуватимуть зняту мірку з шаблону, не завжди просто осягнути «новину», особливо коли в словах з мерехтливим значенням акцентували увагу на основному змісті. Непоодинокі в той час «недорослі в творчості», все руйнували своїм пошуком глибинного змісту, запліднюючи «спермами сміливих образів» [10, с. 21] (Олекса Слісаренко, 1892-1937). Сучасники щодо таких посміхалися:

Хайль Семенко футурйоз Став бездарністю всерйоз. Юлька Шпорик футурйозний Має вигляд кутурйозний. Слісаренко - ж комуніст Крутить їх усіх за хвіст [10].

Невже це і про нас? Може бути... Прометей як символ класичної культури заміщується символом мінливого Протея. Постмодерн відмовляється від деміургічної претензії, переходячи до хеппінінговості (примітивної тілесності - Б.С.), звиклої до естетики реді-мейду (культурного фаст-фуду - Б.С.) 90-х.

Перенасиченість акустичною інформацією (результат дії масмедіа та звукових технологій) призводить до проблем слуху серед молоді, не зважаючи на підвищення захисних якостей організму. Натомість сучасна людина досягла досить високого ступеню зорового зчитування, що допомагає зручніше почуватися в урбаністичній цивілізації. Такий погляд на сьогодення нагадує лікарняну картку, ландшафт проблем, які активно спонукають творців до мистецького відгуку. Інтерес до поезії завжди можна визначити за сумою перспектив, які вона пропонує новому реципієнту та доступністю середнього рівня оригінальності. Зараз візуальна поезія розвивається ще за тенденціями кінця 80-х, коли використовували театральні засоби [15, с. 5].

Більш-менш сучасна нам візуальна поезія базується також у межах (мережах - Б.С.) мейл-арту, мистецтві «художньої комунікації», пов'язаного з діяльністю ідейного лідера організатора Рея Джонсона, що дав життя