Демонічна образність - значима частина художнього світу Сологуба. Однак нерідко в його творах можна знайти описаний Н.Фраєм феномен "демонічної модуляції" або "зворотного символізму", що висвітлює всі невигоди марновірства, але й не знаходить ніякої користі в релігії. Традиційний демонічний символізм являє собою щось небажане. При "демонічній модуляції" це щось стає бажаним [9]. Відомо, що смерть у художньому світі Сологуба найчастіше виступає як Смерть-рятівниця, що утішає останньою, безпомилковою розрадою, смерть- наречена. Саме такий образ смерті, бажаної, милої, звільняючої, "утішливої, спокійної, що впокорює всякий земний сум і тривогу", знаходимо в оповіданні. Як правило, нелюбих героїв Сологуб "страчує" життям.

Багато мотивів декадентства, як відомо, стали надбанням ряду художніх плинів модернізму. Цікавий варіант утілення подібної сюжетної схеми (зокрема, мотиву метаморфози особистості під впливом демонічних сил) виявляємо у В. Домонтовича. Мова йде про незавершену біографічну повість "Франсуа Війон" [1]. Дата її написання невідома. За свідченням Ю.Шереха, цей фрагмент піддавався переробці, а частково і був написаний у роки війни. За спостереженнями того ж критика, цілком можливим є припущення, що над розробкою теми про Війона В. Домонтович почав працювати ще в тридцятих роках [11; 544-545].

Напевно встановлених фактів біографії Війо- на настільки мало, що в повісті уява автора безумовно домінує, хоч деякі епізоди і навіть дрібні деталі цілком співвідносяться з фактами, підтвердженими документально (наприклад, розсічення губи Війона при сутичці з Сермуазом). Мотив, що нас цікавить, - із числа тих, котрі Домо- нтович домислив. Достеменно відомо, що Франсуа Війона життєві обставини звели з Коліном де Кайє, одним із тих, із ким Війон візьме участь у пограбуванні скарбниці Наварського коледжу. Про його приятеля відомо мало. Зокрема те, що він був майстром виламування замків. Відомо також, що Франсуа з дитинства жив у священика Ґійома Війона (немає даних про те, що названий батько Франсуа був його дядьком, і тим більше, що він був його справжнім батьком, про що розповідає В. Домонтович). Однак у повісті Домонтовича сюжетна лінія "Війон - Колін" є однією з основних.

Змалку Франсуа, самотній, слухняний і покірливий школяр, "мріяв стати ченцем, щоб досягти отут на землі безплотної досконалости ян- гельського життя" [1; 82], схиляючись над псалтирем або книгою житій святих, "мріяв про такі ж муки й зреченість, про таку ж високу досконалість доброчинности, що її досягли ці святі ченці" [1; 76]. Гордий зі свого покликання, впевнений, що "справа Божа вища за весь людський гонор" [1; 77], він прислуговував при відправах меси. Аж доки підлітком не познайомився з Коліном, який розкрив перед ним життя "у пожадливій, ганебній і принизливій наготі своїй" [1; 79]. Життя Франсуа стало іншим, з'явилися спільні з приятелем таємниці та інтереси. Автор виразно підкреслює демонічні риси Коліна, який дав покуштувати приятелеві плодів пізнання добра і зла: "Усе виявилось оманою: мрія про доброчинність, про чистоту, про обітниці дівоцтва, зречення, наслідування янголів. Усе обернулося іншою стороною, похмурою й тяжкою, люттю демонів, покидьками відьомських шабашів" [1; 82]. Франсуа починає лаятися, ігнорувати дядька, бо саме Колін відкрив йому таємницю його народження, додому повертатися із запізненням, красти гроші в дядька на вино та веселих дівчат. Та якщо колись і гризло його сумління, колись він і плакав від сорому, і ладний був покаятися, він, самотній, був кинутий напризволяще і "Колен вів його за собою темними закутками зворотного боку життя. Він розкривав перед ним таємниці бруду, провалля падінь, загадки темряви. Жадних вогників не було в цій густій темряві, через поріг якої він переступив, міцно тримаючись за руку Колена... Усе, що досі вважалось за святе й недоторкане, лишилось позаду. Більше не існувало Бога, церкви, догматів і канонів..." [1; 87].

Схарактеризовані вище виразні демонічні мотиви смерті й води в оповіданні Ф. Сологуба реалізуються й у повісті В.Домонтовича. Отруєний болем любовний порив Франсуа обертається думкою про смерть ("Умерти задля неї здавалося йому вартим цілого життя... Він зважував: Сена? дзвіниця? бантина горища?"). Відкинутий, "облитий потоками презирства", ображений, принижений, доведений до останньої межі, він довго просиджує на березі Сени. Публічно відшмаганий на майдані катом за свої вірші, він біжить до річки з наміром втопитися, і тільки думка про те, що його можуть витягти ще до того, як він захлинеться, про "фіглярську ганьбу невдалої смерті" спиняє його. Загроза шибениці, що бентежила його уяву,