Таким чином, у повісті В. Домонтовича чітко простежується та ж сюжетна схема, що й в оповіданні Ф.Сологуба. Проблема самовизначення героя вирішується в одному ключі. Герої Сологуба і Домонтовича, щедро наділені демонічними рисами, перевертають і переорієнтовують світосприйняття героїв, споконвічно "чистих", що (у випадку з Франсуа) свідомо прагнуть втілення у своєму житті "досконалості янгельсько- го життя".

Суміжною з проблемою самовизначення героїв є проблема віри, актуальна для обох письменників. Є.Б.Тагер характеризує світовідчуття Сологуба як "глибоко арелігійне і в основі своїй тверезо скептичне" [8; 366]. Його прагнення примиритися з Творцем неминуче наштовхується на "оречевлену маячню" людського існування, алогізм і абсурдність буття. Глибокий, послідовний песимізм Сологуба, цього "поета небо- жого світу, жерця напередвизначеної дисгармонії" (Ю.Айхенвальд), робить його творчість "трагедією без катарсису" (Є.Тагер), "древом пізнання без плодів" (М.Волошин), йому самому важко повірити в подолання кризи через віднайдення віри, благословення світу і відмову від богоборства. Незадовго до смерті в одному з віршів він зізнається, що образ Христа, те, ким був Розіп'ятий, залишається для нього незрозумілою таємницею [7; 486-487]. Подібним чином характеризує С.Павличко В.Петрова-Домон- товича, аналізуючи запропонований ним вихід зі сформованої кризової ситуації (а головною ознакою сучасної епохи Петров визначив саме кризу) через християнський шлях церкви (див. також його повоєнні нариси "Моє Великоднє" та "Передвеликоднє"): "Петров не конкретизує свого рецепта і не аналізує його... Однак для Петрова, амбівалентного інтелектуала й скептика, цей шлях скоріше бажаний, ніж можливий, невипадково він не може конкретизувати свого висновку" [2; 119].

Визначальними рисами гуртка неокласиків, до якого відносять і В.Домонтовича, Ю.Шерех називає "схильність до іронії, скептицизму, своєрідного фаталізму, почуття відносності явищ життя і, зрештою, просто песимізму" [11; 523]. Ці риси, безсумнівно, ріднять неокласиків із декадентами. Ситуація культурної кризи, характерна для представників обох літературних течій, диктувала схожі факти художньої свідомості. У творчості обох письменників виявляємо одну з варіацій загальних тем часу, складної культурної епохи, відзначеної відчуттям трагічної безвиході.

Однакові мотиви, подібні елементи схеми сюжету, згідно з думкою О.М.Веселовського, самозароджуються в своїй історичній конкретності, у певних обставинах життя, наповнюються власним, новим змістом, що відображають світогляд автора. Подібність мотивів, реалізованих у творчості різних авторів, передбачає внутрішню подібність їхніх світоглядних настанов. Обидва письменники неповторні й оригінальні у своїй манері розгортати тему самовизначення, але сама тема знайома людям, орієнтованим у культурі того часу. Духовна настанова, яка характеризує цю епоху, відзначену складним переплетенням ідей і подій, драматичною, фатальною суперечливістю, що гнітить усвідомленням жит-

Література

Домонтович В. Проза. Три томи. - Т.3. - Нью- Йорк: Сучасність, 1988. - С. 64-123.

Павличко С. На зворотному боці автентичності. Культурфілософія Петрова-Домонтовича- Бера (1946-1948) // Сучасність. - 1993. - №5. - С. 111-125.

Павлова М. Между светом и тенью // Сологуб Ф. Тяжелые сны: Роман; Рассказы. - Л.: Худож. лит., 1990. - С. 3-16.

Петров В. Засади поетики // (Від "Ars poetica" Є.Маланюка до "Ars poetica" доби розкладеного атома) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. - У 4 кн. - Кн. 2. - К.: Аконіт, 2001. - С. 129-141.

Петров В. Історіософічні етюди // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. - Кн. 2. - С. 141-156.

Сологуб Ф. Жало смерти // Сологуб Ф. Тяжелые сны: Роман; Рассказы. - Л.: Худож. лит., 1990. - С. 294-316.

тєвого бездоріжжя, базується на кризовій свідомості.

В. Петров так описує сучасну йому культурну ситуацію: "Наприкінці 19-го сторіччя у свідомості сучасників з особливою гостротою спалахнуло почуття наближення кризи, постала певність, що людство стоїть на порозі нової доби, що один вік кінчається, а натомість починається інший" [5; 141]. Констатуючи знищення світу, він характеризує мистецтво того часу таким чином: "У мистецтві початку 20-го сторіччя меоні- стичне визначення світу як несущого було філософською абстракцією, відгомоном платонічного вчення про матерію. Передчуттям кризи, але ще не кризою. Для митців повоєнного покоління ці філософські абстракції стали реальностями. Так витворюється мистецтво, що спирається на ствердження суб'єктивістичних химер хаотичного, неусталеного і розірваного Я" [4; 137]. Очевидно, що В.Петров стверджує єдину природу кризи, "хвороби духу", передчуттям якої була позначена творчість символістів і яку повною мірою відчули на собі письменники післявоєнного періоду, зокрема і сам Петров.

Сологуб Ф. На пламенных крыльях стремлений... // Сологуб Ф. Стихотворения. - Л.: Сов. писатель, 1975. - С. 486-487.

Тагер Е. Модернистские течения и поэзия межреволюционного десятилетия (19081917) // Тагер Е. Избранные работы о литературе. - М.: Сов. писатель, 1988. - С. 344-466.

Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія митів // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. - Л.: Літопис, 1996. - С. 111-135.

Ханзен-Леви А. Русский символизм. Система поэтических мотивов. Ранний символизм. - СПб.: Гуманитарное агентство "Академический проект", 1999. - 507 с.

Шевельов Ю. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української