Пишучи твір, автор напевне не знає, хто його читатиме. Звісно, він може орієнтуватись на певний тип читача, але передбачити всі можливі контакти "твір - читач" письменнику не під силу. Книгу можуть читати представники різних культур, різних епох, різних поколінь, різних класів, різних статей і т.д., і кожен раз у твору відкриватиметься нове дихання, що надаватиме йому свіжості, повноти образу та глибини ідеї. Реципієнтів художнього твору можна умовно поділити на три групи:

читачі, що володіють мовою оригіналу і належать до тієї ж культури, що і автор;

читачі, які володіють мовою оригіналу, але належать до іншої культури;

читачі, що не володіють мовою оригіналу і проживають в іншому культурному осередку.

Гадаємо, що реципієнтам, які належать до першої групи нашої класифікації, буде набагато легше осягнути ідею твору, ніж тим, які належать до наступних двох. В основі розуміння твору завжди першочерговим буде не стільки знання самої мови, скільки культурна освіченість людини, що взялась за його прочитання. І навіть якщо ти добре володієш мовою автора, в той час як його культура є для тебе "чужою", твір "своїм" не стане аж ніяк.

Написання твору - це наче будівництво дому, першою ланкою в якому є закладання фундаменту. В культурному контексті саме натуральна мова і слугує цією основою. А далі вправний автор-будівничий цеглинка за цеглинкою зводить на ній міцні стіни своєї споруди, які захищатимуть все те культурне надбання, яке перебуватиме у цьому "домі". Читачеві доведеться довго заглядати у вікна, перш ніж він зможе увійти всередину незнайомого йому помешкання. Замками на дверях цього "культурного дому" є коди, які автор "понавішував" на своєму творі, намагаючись зберегти за собою право на авторство. Перекладачеві, що згідно з нашою класифікацією належить до другої категорії реципієнтів художнього твору, треба бути хорошим "майстром-ключником", щоб, перебравши множину ключів, підібрати до кожного з них відповідний. Якщо ж йому не вдасться зробити цього вміло, то більшість із них буде просто грубо зламана і розбита, а це не додасть перекладу шарму, а перекладачеві честі. Останній є посередником між двома культурами, і від того, як він виконає свою роботу, залежатиме його статус у культурних перемовинах: статус "дипломата" чи статус "грабіжника".

У ході компаративного аналізу творів двох культур ми дійшли висновку, що вищезгадану нами схему позначення категорії часу існування оригіналу та перекладу в світлі порівняльного літературознавства можна зобразити у формі діаграми (рис. 1).

У перекладах оригінальний твір кожен раз проходитиме новий цикл свого становлення у часовому вимірі вже інших культур. І скільки б їх не бралося за переклад того чи іншого твору, кожен раз від часового відтинку першотвору відходитимуть усе нові й нові відгалуження, що, як і оригінал, матимуть свій час творення ідеї, час написання, функціонування та час сприйняття власною читацькою аудиторією.

І1 | - час творення ідеї оригіналу | 12 | - час творення ідеї перекладу

2і | - час написання оригіналу | 22 | - час його написання

Зі | - час його функціонування | 32 | - час функціонування перекладу

4і | - час сприйняття читачем | 42 | - час сприйняття читачем

Якщо час функціонування роману "Oliver's Story" має свій логічний початок (1977 р.), то час рецепції жодним обмеженням не підлягає. Твором можуть захоплюватись як у культурі вихідній, так і в багатьох інших, де читач має змогу послуговуватись перекладом або читати оригінал. Оригінал можуть читати "свіжо" опублікований, як це робила Америка з "Oliver's Story" в березні-квітні 1977 р. у пік його популярності, так і в наступні роки, включаючи близьке та далеке майбутнє. Цікавим є і той факт, що перебування на перших позиціях списку бестселерів у рідній культурі ще не означає нагального визнання твору бестселером чи принаймні "помітним" літературним явищем в інших культурних ареалах. Так, "час функціонування" роману "Oliver's Story" в Аргентині та Франції співпадає із роком його виходу на своїй батьківщині. Наступними країнами, де вийшли переклади цього твору, а відповідно, і почався період його рецепції, є Японія (1978 р.) та Хорватія (1978 р.), Іспанія (1979 р.), Корея (1986 р.). Дещо пізніше транслятори взялися за роботу над романом-продовженням славнозвісної "Love Story" в Польщі (1994 р.) та Китаї (1997 р.). До рук українського читача "Oliver's Story" змогла потрапити лише через двадцять один рік від часу свого виходу на теренах Сполучених Штатів Америки в перекладі Андрія Євси "Оліверова історія", що був опублікований у журналі "Всесвіт" (№5-6, 1998 р.). У Росії "История Оливера" з'явилась аж у 2000 році. Виникає запитання: "Чому така