УДК 821.111 (73)-311.8.09

Старшова О.О., ст. викладач Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили

Діалогізм як принцип побудови образу автора в романі Джона Барта "Припливні сказання: Роман"

У статті розглядається діалогічна структура роману Джона Барта "Припливні сказання "як основний принцип постмодерністського тексту. Багатовекторність діалогу має наступні спрямування: діалог із персонажами, з читачем та літературною традицією, кожне з яких експліцитно виявляє позицію автора по відношенню до тексту та в тексті.

The article discusses the dialogiс structure of John Barth 's The Tidewater Tales: A Novel as a basic principle of postmodernist text. The multivectorial dialogue is considered to be led in the following direc- tions:towards characters, reader and literary tradition, each of which explicitly constitutes the author's position in relation to the text and within the text.Плюралістичність та децентрованість постмодерністського мистецтва сприяє відкритості тексту до "чужого слова", до розмаїття точок зору, систем, структур. Це визначає авторську позицію діалогу з "іншим", буде то теоретичне посилання чи персонаж власного твору. Ми ставимо собі за мету в даній роботі виділити основні елементи ідеї діалогізму, сформульованої М.Бахтіним і розвинутої в ідею інтертекстуальнос- ті Ю.Крістевою, а також прослідкувати моменти прояву діалогу як визначального елементу авторської позиції в романі "Припливні сказання: Роман" Джона Барта, письменника найбільш полемічного щодо сучасних теоретичних дискусій.

Концепція діалогізму, який забезпечує текстову поліфонію як співприсутність та діалог свідомостей, введена М.Бахтіним, сприяла зменшенню домінування автора та авторської свідомості в створеному ним тексті. Отже, М.Бахтін визначив певні напрямки дослідження проблеми автора, тому значна роль у її формуванні належить його концепції, сформульованій у 20-х роках ХХ століття в двох основних працях: "Проблеми поетики Достоєвського" та "Автор і герої в естетичній діяльності".

Вчення М.Бахтіна наголошує самоцінність свідомості героя як іншої, "чужої" свідомості, віддаленої від ідеологічної позиції автора, в задачу якого входить не зображення героя як об'єкта, але надання йому слова як суб'єкта власної свідомості, свого висловлювання. Така авторська відмова від домінування над ідеологічною позицією героя сприяє, на думку вченого, встановленню діалогічних стосунків між автором і героєм, тобто між різними свідомостями.

Бачення іншого в його самості, встановлення з ним діалогу на рівних у філософсько-етичному плані набуло особливого розвитку в другій половині ХХ століття у теорії децентрації Ж.Дер- ріда, постколоніальній теорії та в мультикульту- рному вимірі сучасності. М. Бахтін же зосереджує свою увагу на естетичному аспекті проблеми.

Ідея діалогізму М.Бахтіна знаходить подальший розвиток у концепції інтертекстуальності Юлії Крістевої, що стала однією з найбільш впливових теоретичних розробок для теорії та практики постмодернізму. Розуміння інтертекс- туальної природи будь-якого тексту призводить до розщеплення тексту, а відтак, і самого суб'єкту мови. Діалогічні стосунки утворюються між всіма культурними текстами. Текст, за Ю.Крістевою, утворює не "стійкий смисл", але постає як "перехрещення текстів", як "діалог різних видів письма - самого письменника, адресата (або персонажа) і, нарешті, письма, утвореного теперішнім або попереднім культурним контекстом" [3, с. 166]. Далі в роботі "Слово, діалог, роман" Ю.Крістева конкретизує поняття інтертексту- альності, яка передбачає "залучення і трансформацію текстом будь-якого іншого тексту" [3, с. 167], включення всіх текстів, "які входять до сфери читання даного письменника" [3, с. 199].

Ю.Крістева розглядає діалог не лише всередині текстуального простору, але як спрямований на "іншого" поза текстом, тобто на читача, суб'єкта читання, який "по відношенню до тексту грає роль означника, а по відношенню до суб'єкта оповіді - роль означуваного" [3, с. 176]. Ю.Крістева наділяє читача функцією перетворення суб'єкта на автора, структурування автора. Отже, до цього структурування, яке відбувається в процесі руху між письменником та читачем, автора не існує, Ю.Крістева визначає його як "втілення анонімності, зяяння, пробілу". Здебільшого ж вона використовує поняття автора в специфічному ідеологічному контексті, де автор наділений характерними авторськими властивостями, такими як повний свідомий контроль процесу письма та його авторитет над значенням написаного: "творець продукту, той, хто робить, розташовує, упорядковує, породжує, створює предмет, по відношенню до якого він вже не виробник, а продавець" [3, с. 433]. Натомість у центрі уваги Ю.Крістевої постійно знаходиться "промовляючий суб'єкт", який постає як "розщеплений суб'єкт", зумовлений несвідомими мотиваціями, породженими фізіологічними процесами, та свідомими соціальними обмеженнями.

З усього вищезазначеного можемо зробити висновок про багатовекторність діалогу, спрямованого на іншу свідомість всередині тексту, поза текстом і на культурну традицію, втілену в інших текстах. Далі прослідкуємо, яким чином ведеться діалог у романі Джона Барта "Припливні сказання", оскільки він є визначальним для авторської позиції та образу автора в тексті.

"Припливні сказання: Роман" (The Tidewater Tales: A Novel, 1987) представляє історії морських подорожей з подружньою парою в якості протагоністів, чиє життя та пригоди переплетені зі створенням дитини/роману, що визначає їхнє існування. В одному з літературно-критичних есеїв Барт писав про віднайдення нових смислів у творах, які перечитуєш. У "Припливних сказаннях" письменник повертається до роману "Творча відпустка", щоб наново відкрити та розвинути ідеї попереднього твору, неповністю осмислені ним самим з першого разу. Ідеї та теми, що стосуються, насамперед, літературної творчості, стану художника в сучасному літературному просторі та у відношенні до реального світу і до самої мови. Все це закладене у