перебуваючи там. Дж.Вінтерсон зміщує акценти, й події Громадянської війни в Англії переплітаються із проникненням в метрополію відомостей про нові землі та їх матеріальних підтверджень. Початок книги описує добу пізнього Ренесансу, епоху, коли люди вважали, що знанням немає меж, визначалися невичерпною допитливістю і схилялися перед людським розумом. Духовне розкріпачення людини підготувало її до віри у власні сили і дало змогу ставитися до навколишнього світу з оптимізмом та цікавістю. Пошуки нових земель, що набули в цей час небувалого розмаху, якоюсь мірою продовжували традиції хрестових походів середньовіччя. "Хрестові походи показали всім європейцям, яким великим є світ, а також збудили скрізь авантюристичну пристрасть до подорожей. Важко визначити точно момент, коли схильність до мандрувань об'єдналася з жадобою знань або навіть повністю підкорилася останній..." [4; 248].
Великі географічні відкриття незмірно розсунули кордони існуючого відомого світу, який одразу зробився в 10 разів більшим, і тепер майже вся земна куля лежала перед очима європейця. Як зазначав один з найзнаменитіших істориків нашого часу, А.Тойнбі, відбулася багатозначна і драматична зустріч Заходу з рештою світу. Англійці знову почали виходити за межі свого острову, але цього разу не під проводом короля, озброєні луком, для того, щоб завоювати древню європейську культуру, а з плугом та сокирою, щоб заснувати нову цивілізацію серед дикої природи [15; 208].
Як зазначають культурологи, "...ми бачимо так, як нам дозволяє наша культура. Настанова на нове, незвідане тільки народжувалася, і в свідомості епохи превалювала презумпція відомого, тобто вважалося, що невідоме має бути схожим на відоме - і це було не стільки ясно вираженим переконанням, скільки настановою розуму." [10; 109] Ця теза реалізується в тексті роману, коли героїня роману, Дресирувальниця, йде подивитися на незнайомий плід - банан, представлений містером Джонсоном, знавцем трав.
Протагоністка отримала таке прізвисько через те, що займалася дресируванням бійцівських собак, чим заробляла собі на хліб. Вона зображена як жінка гігантських розмірів, котра в силу фізіологічних особливостей не могла мати статевих стосунків із чоловіками. Дресирувальниця має крюк замість правої руки і великий словник нецензурщини, яким залюбки користується; вона - здоровенна потвора, що засмоктує чоловіків під час статевого акту: до історичного та міфічного домішуються фройдистські мотиви. Містика йде в парі з доволі химерним натуралізмом. Тому-то екзотичний фрукт і бачиться нею через призму власного досвіду як символ невгамовного бажання: "...я клянуся, що він не нагадував нічого, окрім статевого органу жителя Сходу. Він був жовтим, з сірувато-синіми крапками. Банан? Що то таке? "Така штуковина ніколи не росла в Раю, - сказала я впевнено... - він або намальований, або хворий". Джонсон якомога голосніше прокричав: "Це не те, що ви подумали, це фрукт з дерева. Його треба очищати та їсти!" Одразу ж після цього всі глядачі зблюва- ли" [17; 12-13].
Як бачимо, умовності зображення зустрічі з новим збережені лише частково. Фрукт презентує людина, пов'язана з ботанікою, що на той час було майже пересічним явищем - згадки, описи, замальовки робили люди освічені, переважно французи та англійці. Проте в тексті немає звичного подиву, який завжди супроводжував європейців під час освоєння нового, коли всі враження передавалися через позитивні підсилювальні епітети "райськи-чудовий", "прекрасний", "на диво гарний", "чарівний". У середні віки образ далеких земель був прямою метафорою раю, пізніше подвоївся: це і диявольський світ, і рай земний. Нововідкриті землі одразу ж здалися земним раєм, тим паче що в своїх останніх записках хворий Адмірал Моря-океану прийшов до висновку, що він відкрив морський шлях до раю. Оскільки перед нами рай, він має бути по-райському гарним. "Однак уявлення про рай вже не були актуальними для кінця XVI ст., хоча неактуальними вони були на рівні віри в нього чи знання про нього, проте цілком діючими на рівні несвідомого" [10; 115].
У вищезгаданому уривку з роману Вінтерсон маємо згадки про рай, проте з часом ці мотиви, як і мотиви золотого віку, втратили свої теологічні та квазі-історичні обгрунтування. Саме тому протагоністка сумнівається в правдоподібності банана, але зі своєї свідомості вона не здатна викинути уявлення, що Бермуди розташовані десь біля раю. Для іншого героя книги, Джордана, зустріч із бананом перевернула весь його внутрішній світ. "Коли я був малий, мама водила мене подивитися на велике чудо. Це був приблизно 1633 рік, я думаю, і до цього банан жодного разу не привозили до Англії. Якийсь чоловік тримав його над головою. Він був жовтим, з коричневими цяточками, і коли я поглянув на нього, я побачив дерево, і узбережжя, і птахів з широкими крилами над білими хвилями" [17; 100].
Перед нами типове сприйняття невідомого, нового людиною Ренесансу. Європейці бачили не скільки те, що вони бачили, а скоріш те, що вони собі уявляли. Дослідники символіки тієї епохи, Дж. Меннінг та Д. Расселл, вважають за необхідне розрізняти сприйняття як фізико- біологічний процес та бачення як соціально обумовлене та сконструйоване пізнання. Оптично- біологічна перцепція може створювати "природні" образи, однак ми не маємо жодного шансу побачити ці образи в їх природності, оскільки наше бачення працює згідно з соціально обумовленими правилами [12, XI; 13, 78]. Так, для малого Джордана образ банана