декількох протилежних версій розвитку подій. Так, відступництво Шполи від своїх батьків в одному варіанті є вимушеним, а в іншому - добровільним. Двічі починається зав'язка, але прихід офіцера спочатку висвітлюється крізь сприйняття Івана, Марії та Василя, а потім - самого офіцера. Структурна побудова твору ускладнюється і наявними трьома варіантами закінчення дії, кожний з яких видається логічно вмотивованим і можливим. Василь вбиває офіцера, на що батько говорить: "Що ти наробив, сину? Він - не ворог..." [4; 225]. Інший варіант передбачає зміну позицій: Василь віддає зброю радянському офіцерові, батько, підсумовуючи зроблене сином, з прикрістю зауважує: "Що ж ти наробив, сину, таж він наш запеклий ворог!" [4; 246]. Коли Василь намагається втекти, щоб не бути депортованим, офіцер стріляє йому в спину. Але кінцівка притчі є відкритою, поданою автором у всеохопному ракурсі, який ілюструє авторську позицію "пташиного польоту": "На постріли вийшли з хати Іван, Марія й офіцер, вони з подивом спостерігали, як два сонця на небосхилі готуються до двобою; з царини рушили вперед з автоматами напереваги червонорубашники, а з Солтисового белебня густими розстріляними сходили партизани; дві ворожі лінії стрімко наближалися до Андрусяко- вого обійстя, а на подвір'ї стояли три постаті, освітлені двома вогненними стовпами, і один з них міражний, чорнів, ніби на нього падала тінь обеліска" [4; 257].
Потрібно відмітити, що автор повертається до даного конфлікту у третій частині триптиха, романі-реквіємі "Космацький ґердан", в якому пропонується своєрідне продовження кінцевого варіанту притчі.
Різнотлумачення однієї і тієї ж події утверджують думку, що в критичних ситуаціях вчинки людини можуть бути далеко неоднозначними [5; 69].
Отже, філософська проблематика притчі постає у поданні декількох версій розгортання сюжету, залучаючи різні кути зору: батька, матері та сина, радянського офіцера Шполи. М. Ільницький підкреслює, що перехрещення різних кутів зору "дає ту стереоскопічну призму, яка власне проектує ситуацію у перспективу багатовимірності, де деталь набуває прикмет знаку-символу, життєві реалії міфологізують- ся" [6; 136].
Сюжетні розгалуження складають панораму національного буття, яка охоплює історико- філософський, моральний, психологічний аспекти. За допомогою цього прийому автор поєднує індивідуальний, історичний час (одну святвечір- ню ніч) з міфологічним, створюючи складний часопросторовий континуум, основною рисою якого є абстрагованість у часі, можливість використовувати модель повсякчасно. Художній простір притчі також двоплановий. Перший відтворює реальне місце дії, локалізацію на певній території, замкнену площину, другий - розі- мкненість та позачасовість.
Вибір, який має здійснити хлопець (принести револьвер - і сім'я буде викреслена зі списків людей, яких мають вивозити до Сибіру; звернутися до партизанів), є створеною автором ситуацією морального експерименту, що також є однією зі ознак притчі. Вагання і вибір однієї людини переноситься з особистої сфери у сферу загальнонаціональну.
Багатопланові символічні образи насичують художню тканину твору від символічної назви і до кінцівки твору, залучаючи біблійну символіку (вогненні стовпи, Святвечір), міфологічну (червоний місяць, сонце, ніч як сакральний час) та національну (кутя). Євангельські та міфологічні образи вказують на глибинність проблем, порушених у творі.
Ознаку театральності твору помітив М. Ільницький, назвавши притчу містерією ("релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства" [9; 462]). Гра стає одним із супровідників притчі.
Поєднання всіх ознак притчі у творі сприяє виходу на рівень міфологічного світовідчуття.
Іронічність, що також є ознакою притчі, виявляється уже на початку твору. Ситуація, в якій опиняється радянський офіцер, його орієнтири життя, які він висловлює, переходячи на російську мову - вказує на свідоме використання автором іронії - складного висловлювання, в якому реалізується два або більше суперечливі між собою сенси, один з яких претендує на статус істинного, що й визначається завдяки контексту [15; 14].
Детермінація "реквієм", яким автор визначає жанровий різновид роману "Космацький ґердан", програмує твір на скорботно-патетичний характер, налаштовує читацьке сприйняття на трагічні, похоронні ноти, тому що реквієм - це заупокійна меса, яка правиться у церкві або на цвинтарі за упокій душі померлого. Означення "реквієм" містить також смислове навантаження драматичності, скорботності, пісенності та ліричності, оскільки загалом такі твори мають музичне або поетичне вираження.
Особливість сюжету роману-реквієму обумовлюється взаємодією двох часів (минулого і теперішнього), під час якої минулі події оцінюються з позиції теперішнього і "працюють" на майбутнє. Подвиги загиблих героїв розкриваються завдяки спогадам живих людей, які пам'ятають про них і своїми вчинками намагаються продовжити їх справу.
Розгортання подій розпочинається з розкопок залитої бетоном криниці перед будинком "яблунівського НКВД", на дні якої були поховані жертви терору. Знахідка копачів - "останки двох осіб, які ніби зрослися" [4; 263], та ґердан, затиснутий в руці одного з них, об'єднує думки головних персонажів твору. Автор вибудовує своєрідний ланцюг: ґердан - два зрощені кістяки - дві нероздільні істоти, які злилися в одну, поступово вплітаючи в цей ряд за допомогою спогадів персонажів образи Василя Андрусяка та Лі- ди Симотюк. Перебіг подій споріднює роман- реквієм із різновидом пригодницької літератури. У романі розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином, що є головною рисою детективного роману [9; 193]. Але показ розслідування і пошук винного здійснюється автором на рівні оповіді, коли жоден з персонажів не знає повністю правди, а лише здогадується, і тільки автор, маючи змогу проникати у думки героїв та їх минуле, вибудовує перед читачем логічний