УДК 821.162.1.09

Жабоклицька Б., професор польської мови та літератури Незалежного університету Барселони (Іспанія)

Міфічний образ Східної Галіції у творах Анджея Кушневича як парадигма мультикультурального співіснування

Темою статті є образ так званої "Східної Галіції", теперішніх західноукраїнських .земель, які до 1939 року належали Польщі. Анджей Кушневич - один із письменників, які народилися на цих землях - зі спогадів свого дитинства намагається створити утопію, в якій всі нації можуть жити в мирі. Автор статті доводить, що гармонійна візія священного світу в творах Кушневича становить разючий контраст із уявленнями про монолітну, уніфіковану, гомогенну польську націю, яку обстоював польський комуністичний режим 1960-70-хрр.

The subject of the paper is the image of the so-called Galicia Oriental, the current western Ukrainian territories which before 1939 were Polish lands. Andrzej Kusniewicz, one of the writers born in these lands, out of memories of his childhood tires to create an image of national utopia where all nations could live in peace. The paper states that the harmonious vision of the sacred world in Kusniewicz' books provides a striking contrast to the vision of the monolithic, unified, homogeneous Polish nation of the Polish communist regime in the 1960 -80s.Анджей Кушневич є одним із найважливіших представників тієї течії в польській літературі, яку деякі критики називають "літературою східних кордонів".

Мотив східних кордонів Польщі є одним із найчастіше повторюваних у польській літературі, починаючи з часів романтизму, хоча він присутній в образності польських письменників уже в перших літературних пам'ятках, написаних національною мовою в ХУІ столітті, так само, як і в сучасній літературі. Звичайно, образ східних кордонів виконує різні функції за різних літературних та історичних епох. За часів т. зв. Республіки двох націй він означав дещо інше, ніж у період розподілу Польщі або після 1939 року, коли зі справжніх кордонів вони перетворилися на вигадану реальність. Попри спроби комуністичного режиму витіснити східні кордони з індивідуальної й колективної пам'яті поляків, їхній образ постійно повертається в різноманітних творах не тільки авторів-емігрантів, а й тих, хто жив і творив на території Польщі і які були змушені замасковувати їх, з огляду на цензуру.

Образ східних кордонів як аксіологічно маркований був заангажований ідеологічними й політичними цілями як у масовій літературі в період між двома світовими війнами, так і в літературі, створеній еміграцією після 1939 року, і часто використовувався або для підкреслення польськості цих земель, або для вираження ностальгії й співчуття з приводу втраченої маленької батьківщини. Щоправда, твори, які захищали національні інтереси у східних кордонах, підкреслюючи польські чесноти (захисників і цивілізаторів), з точки зору літературного й культурного не становлять великого інтересу. Але що дійсно має велику вагу, то це література, яка розробляє тему східних кордонів після їхнього зникнення не заради підкреслення їхньої польсь- кості чи піднесення чеснот поляків, але для того, щоб перетворити втрату на здобуток. У цій літературі фізичний простір кордонів стає простором культури, але не виключно польської, а такої, що складається з різноманітних елементів, етнічних, релігійних, лінгвістичних, які впливають одне на одного і взаємозбагачуються [1: 84].

На мою думку, образ східних кордонів у польській літературі 60-80-х років ХХ ст. виконує компенсаторну функцію відносно життєвої реальності. Ця література пропонує образ реальності, рішучо протиставленої уніформізації, але водночас вона також протиставляє мультикуль- туральний образ кордонів типовій націоналістичній польській ментальності, яка продовжує вірити в героїчну легенду про поляків на східних кордонах і розмірковувати про ці землі в патерналістських термінах.

Письменники, які увійшли до цієї течії протягом 60-80-х років ХХ ст., внаслідок ІІ Світової війни опинилися у специфічній ситуації: вони жили у Польщі, але далеко від своєї батьківщини, крім того, від них ще й вимагали, щоб вони забули про свою землю та про свої корені.

Але пам'ять, як індивідуальна, так і пам'ять культури, часто функціонує непередбаченим чином, тому що більшість письменників, які походили зі східних кордонів, не зважаючи на цензурні заборони, не могли позбутися думок, почуттів та емоцій, пов'язаних із цією реальністю, і намагалися виразити їх у неекспліцитний, закамуфльований спосіб - шляхом створення ірреального простору міфу або сну.

Починаючи з ІІ Світової війни, пейзажі, які були невід'ємною частиною польської культури протягом століть, більше не належали державі, але вони не зникли з культури. Не зважаючи на політичну ситуацію в країні, яка прирекла до забуття східні кордони з їхньою мультикульту- ральністю, письменники наполягали на використанні їхнього образу, щоб передати читачам модель співіснування, сформовану тими багатонаціональними територіями. Це модель толерантності, діалогу й відкритості відносно іншого, модель принципово антинаціоналістична, яка вимагає поваги до інтересів інших націй та суспільств [9: 64-75].

Твори письменників, які після ІІ Світової війни писали в Польщі й послуговувались мотивом східних кордонів, мають одну спільну рису - це універсальне значення, якого вони надають культурному спадку цих земель.

Анджей Кушневич є одним із тих письменників, яких я вважаю показовими, щоб продемонструвати розумовий процес, який полягає у заміні реального світу, сірого, вульгарного, одноманітного і небажаного, на інший світ, який є продуктом змішування спогадів і уяви, світ складний, але повний вітальності й контрастів,