УДК 821.161.2 (71) - 1: 398 (477)

Гладій О.Б., викладач кафедри журналістики Запорізького національного університету

Фольклорні витоки міфу про Україну в поезії перших українських переселенців

до Канади

На прикладі поезії перших українських емігрантів до Канади прослідковується вплив фольклорного матеріалу на формування міфу про Україну.

The paper studies the folkloric roots of the myth of Ukraine in the poetry of the first generations of the Ukrainian immigrants to Canada.Сьогодні все частіше літературознавці ведуть мову про фольклорне підґрунтя художніх творів і звернення авторів до міфопоетичних витоків літератури. Праці О.Лосєва, Є.Мелетинського, В.Кубілюса, К.Леві-Стросса, О.Потебні, В.Мо- ренця дають змогу виробити методологію аналізу художніх текстів, які в неспотвореному чи в трансформованому вигляді зберегли в собі сліди міфологічного мислення.

Цікавою для дослідження саме в такому ракурсі є творчість перших українських емігрантів до Канади. Якщо взяти до уваги, що взаємопроникнення чи трансформація міфологічного та фольклорного матеріалу в художньому тексті може відбуватися на різних рівнях, а саме - як суто формальне залучення фольклорних форм, сюжетів чи мотивів, свідоме або навіть несвідоме занурення в міфологічний часопростір та мислення архаїчними категоріями [2: 300], то нас цікавить процес виокремлення автором літературного твору тих фольклорних елементів, які будуть зрозумілі широкому колу читачів. Варто зауважити, що мислення українських переселенців (а це, здебільшого, люди малограмотні) найшвидше реагувало на знайомі мотиви, образи, символи. Символічними найчастіше ставали відомі з дитинства розповіді, казки, легенди, пісенні персонажі, природне оточення, рослинний і тваринний світ, притаманні певній місцевості, знаряддя праці, рід занять, ремесло, деталі одягу, особливості архітектурної забудови.

Збірка поетичних творів "Пісні емігрантів про Старий край (Пісні про Канаду і Австрію)" Теодора Федика була однією з перших літературних ластівок, що започаткувала в Канаді вихід у світ літературно-мистецьких творів окремими книжками [1: 55]. Популярність коломийок була дуже великою, тому збірка Т. Федика перевидавалась шість разів. Як стверджує упорядник "Антології українського письменства в Канаді" (Вінніпег, 1941), пісні розійшлися в 50 тисяч примірників [3: 38]. Яр Славутич характеризує Т. Федика так: "Малописьменний дяк, що прибув до Канади 1905 року і тут складав коломийки... Федик співав, як пташка, перехоплював, що почув, - лилася з нього справжня непідробна стихія, дарма що примітивно-фольклорна, без найменшого втручання особовості" [3: 38].

Але пісні були промовистими, справді народними, доступного і зрозумілого змісту, легко запам'ятовувався коломийковий мотив. Книжку замовляли з Європи і США. Канадський поет, перекладач, літературний критик Ватсон Кірк- конел влучно схарактеризував шосте видання, як книгу, що є простодушною і простою, але глибоко людською у своєму зверненні до читача, і переклав уривок англійською мовою [3: 38].

Популярність і всенародну любов твори Т.Федика здобули саме тому, що мали винятково фольклорну основу - від коломийкового розміру (за В. Кубілюсом, "стилізація"), який легко сприймався, і таким чином швидко заучувався текст, до народнопісенних засобів творення образності ("психологічна трансформація та інтерпретація фольклорних образів і мотивів") [2: 300]. Сам автор назвав віршовані твори "Пісні", цим вказуючи на прямий зв'язок із народною поетикою. Близькими до народних дум, казок, легенд є початок і кінець віршованих оповідок Т.Федика: на початку обов'язкове звернення до слухача - адресата, кінцівка, як правило, виразно оформлене прощання: "...Конець мого стиха,/ історію про фармерів/ кінчу вже до лиха" [1: 63]. А провідним мотивом, який торкався кожного переселенця, був сум за далеким рідним краєм. Часте вживання суто народнопісенного вигуку "ой" додає творам Т.Федика фольклорного колориту: "ой, родичі...", "ой, зійшлася вся родина", "ой на фармах", "ой не раз він заспіває", "ой не один..." І разом із тим вигук "ой" підсилює тугу, відчай, безвихідь, бо переважно використовується автором у мінорних ситуаціях.

Тугу за батьківською землею передає Т.Федик здебільшого зменшувально-пестливими (димінутивними) формами слів: "родинонька", "громадонька", "рідненький", "молоденька", або ж за допомогою епітетів "рідний", "милий": "рідне село", "рідна земля", "рідна церква", "рідний край", "родичі мої милі": "Будь здорова, рідна церкво, мила наша мати", "прощай мені, рідне село, і ти, рідний краю", "прощай мені, громадонько, може, з ким сварився", "моя жінка молоденька взяла жалувати", "і ти прощай, родинонько, і родичі милі", "бо він краю рідненького уже не побаче". Такі форми роблять описи і звернення близькими кожному читачеві, адже так спілкуються із найріднішими людьми. Та головне, що саме такі форми звертання закріпилися в фольклорних творах.

Важливою є у коломийках Т.Федика особистість самого автора - він такий самий заробітчанин, як і ті, що читають його твори, він один з них. Оповідь ведеться від першої особи, автор ніколи не уникає займенника "я", навпаки, завжди наголошує на цьому: "Як я з дому вибирався", "я прощався", "не з гаразду я це роблю", "чи поверну я до тебе", "робив і я у фармера", "от кінчу я ті гаразди". Йому вірять, з ним співстав-

Література

Гай-Головко Олекса. Українські письменники в Канаді // Літературно-критичні нариси. Том перший. - Канада, Вінніпег, 1980. - 191с.

Свято Роксоляна. Фольклорно-міфологічні витоки поетики Івана Малковича // На пошану пам'яті Віктора Кутастого: Зб. наук. пр. / Упо- ряд. і наук. ред. В.П.Моренець. - К.: Вид. дім "КМ Академія", 2004. - 320 с. - С.300-315.

ляють свої переживання, труднощі адаптації до нових