Відтворення і перетворення дійсності в повісті "Зустріч у Тельзіті" Ґюнтера Ґраса - поети ХУІІ ст. У повісті автор змальовує історично найвагоміших німецьких письме�...

Стаття - Відтворення і перетворення дійсності в повісті "Зустріч у Тельзіті" Ґюнтера Ґраса

поети ХУІІ ст. У повісті автор змальовує історично найвагоміших німецьких письменників ХУІІ ст., зокрема Сімона Даха, Йогана Якоба Христофеля фон Гріммельсгаузена, Андреаса Гріфіуса, Георга Векерліна, Якоба Бьоме, Філіпа фон Цезена, Йогана Мошероша та багатьох ін., а також згадує про книговидавців того часу. Ґ. Ґрас наділяє своїх героїв важливою місією: вони повинні не лише обговорити літературні та мовні питання, але й перед ними поставлено завдання створення маніфесту, який закликав би до миру, адже у цій зруйнованій та сплюндрованій країні повинні і вони, поети, сказати своє слово: "у році сорок сьомому, коли після двадцяти дев'яти років війни усе ще не були обумовлені умови миру, між Мюнстером та Оснабрю- ком повинна відбутися зустріч - хоча б для того, щоб надати нової цінності останній цитаделі, що скріплювала німецьке суспільство, - німецькій мові, або хоча б лише для того, щоб, звичайно, з дальнього кінця столу, але все ж проголосити і своє політичне слово. Адже, врешті-решт, щось значили і вони. Там, де все перетворилося на порох, зберегло блиск лише слово. Там, де було знищено князів, - возвеличилися поети. Їм, а не можновладцям, забезпечено безсмертя" [3; с. 19]. Отож письменник намагається завдяки своїм героям висловити також свою політичну позицію, адже Ґ. Ґрас вважає, що письменники завдяки своєму фахові певною мірою зобов'язані фіксувати історичні події на папері, щоб таким чином уникнути неправдивих, хибних історичних фактів, до яких може вдаватися влада за тих чи інших обставин. Автор дуже рано зрозумів, що література теж має свій вагомий вплив на людство і здатна викликати різну реакцію, від захоплення до гніву: "я, ще досить молодий письменник, рано пізнав те, що книжки можуть викликати збурення, будити лють і ненависть" [1; с. 763].

У "Зустрічі в Тельзіті" автор торкається надзвичайно болючих для нього тем, пов'язаних із політичною ситуацією в його країні. Ґ. Ґрас займає деякий час активну соціальну позицію в Німеччині та прагне реально впливати на її політику. Він іронічно говорить про роздрібненість країни, визнаючи її чи не постійною ментальною ознакою німців, яким роздрібненість необхідна як поштовх до подолання важких ситуацій: "ми, німці, пережили дуже багато доленосних розривів. Ми звикли жити в стані роз'єднаності та розколу. Бути розрубаними на шматки - щонайпізніше з часів Тридцятилітньої війни - було для нас нормальним станом. Ця роздрібненість, внутрішній розлад - це, так би мовити, гамлетівський початок, який був завжди нам притаманний, тому ми так невпинно і прагнули до єдності, хоча більшою частиною марно або ж за надмірно високу ціну" [4; с. 562]. Ґ. Ґрас вважає, що це свого роду доля німецької нації - постійно жити в стані розладу, навіть на підсвідомому рівні. А тому, пишучи про сучасне йому ХХ ст., про різні аспекти буття, чи то соціальні, чи то моральні, автор недарма звертається саме до ХУІІ ст., яке було найпоказовішим для німців у цьому сенсі. Письменник стверджує, що знання історії є ключовими у будь-якій професії, а особливо у політиці. А щодо письменників, які висвітлюють історичні події у своїх творах, то вони повинні вміти добре "обманювати", оскільки інколи "авторський обман" є правдивішим за історичну правду: "Більш чи менш добре обманювати може кожен, але обманювати правдоподібно є складним мистецтвом. Що б ми знали про 30-літню війну, як вона в дійсності відбувалася, без Гріммельсгаузенового Сімп- ліцісімуса, який теж містить хибні історії? А тому я дійшов висновку, що необхідно вигадувати документи, які є правдивішими за ті, що нам пропонують" [6; с. 237]. Ґ. Ґрас добре розуміє, що політика є мінливою за своєю суттю, а тому вважає, що письменники володіють надзвичайним даром, а саме - вмінням інтуїтивно передбачати правдивість окремих історичних фактів.

Організатором зустрічі в Тельзіті виступає один із найвизначніших поетів Кенігсберзького гуртка Сімон Дах, якого автор наділяє багатьма рисами свого друга та "літературного батька" Ганса Вернера Ріхтера [6; с. 254]. Ґ. Ґрас неодноразово висловлюється про Г. В. Ріхтера з великою повагою та шанобливим трепетом: "Мене, молодого автора, що дбав лише про себе, він учив толерантності, саме в нього я вчився уважно слухати; індивідуалістові, ким я був, він прищеплював колективізм. Він спонукав мене в письменникові давати слово й громадянинові, і то не лише під час передвиборчих кампаній" [2;

с. 774]. Г.В. Ріхтер при заснуванні "Групи 47" висловив свої міркування щодо надзвичайно впливової ролі літератури на людство: "ми були переконані в тому, що людину можна змінити за допомогою слова, тобто літератури" [6; с. 102]. Головувати в такому товаристві було надзвичайно складно, адже кожен хотів висловити свою думку чи контраргумент, не прислухаючись до іншого. Автор з любов'ю та шаною висловлюється про Сімо- на Даха: "нікому, однак, навіть Опіцу, не вдалося б згуртувати таких різнорідних поетів - лише Дах з його широкою щирою душею зміг об'єднати і норовливого Грефлінгера, який тримався осторонь, і дворянина Гофмансвальдау, який вражав своєю люб'язністю, і далекого від подібних зустрічей Гергхарда" [3; с. 18]. Сімон Дах як ніхто інший розуміє важливість такого зібрання, насамперед для самих поетів у такий складний для країни та й

Сторінки: 1 2 3 4