бореться в Діані із почуттям честі, яке притаманне ЇЙ як представниці вищої суспільної верстви. Звідси постійна двоїстість у її поведінці: Діана то зізнається у коханні до свого секретаря, то глузує з нього, то заохочує його, то підтрунює. Перешкода, яка заважає закоханим, долається завдяки кмітливій вигадці слуги Трістана, який видає Теодоро за зниклого у дитинстві сина графа Лудовіко. Усунена відмінність робить можливою щасливу розв'язку п'єси, яка закінчується весіллям головних героїв.
Усі риси характеру героїні чітко нагадують основні міфологічні характеристики богині Діани, ім'ям якої вона не випадково названа. У п'єсі Діана прямо ототожнюється із античною богинею місяця: "она небесная Диана, луна, и женщина, и призрак...". Подібно до міфологічної богині, Діана принципово двоїста: вона закохана і байдужа, хитра та відверта, жорстока та прихильна тощо. Ця подвійна природа Діани символізується подвійним ім'ям героїні: Діана — місяць, Бельфлор — прекрасна квітка. У комедії Діана постійно порівнюється то з місяцем, то із сонцем. З образом Діани пов'язана інтерпретація двох основних тем комедії Лопе де Веги — теми кохання та теми честі. Любовна гра Діани складає основну дію п'єси, її вчинки, сумніви та поривання створюють складні сюжетні перипетії комедії. Кохання всесильне, воно здатне долати будь-які перепони: чи незадоволення суперників, чи станову нерівність закоханих.
Теодоро — один із головних персонажів комедії. Секретар графині закохується у свою пані, дізнавшись про її почуття до нього. Кохання Діани дарує йому надію на щастя і несподіване підвищення суспільними сходинками. Захоплений своїми мріями, Теодоро відразу ж розлучається із Марселою. Зміни у настрої графині змушують Теодоро протягом усієї дії комедії то мріяти про щастя з графинею, то шукати втіхи у коханні Марсели. Вигадка його слуги Трістана виявляється тією щасливою миттю фортуни, яка дозволяє закоханим поєднатися. За своїми основними характеристиками Теодоро цілком відповідає такому типу персонажа іспанської комедії XVII століття, як галан (ісп. galбn у перекладі — "кавалер"). Теодоро молодий і гарний, вишуканий та благородний, розумний та освічений, однак — і це взагалі характерно для персонажа даного типу — його здатність до дії невелика. Він часто буває залежним від вчинків інших дійових осіб, і, перш за все, від дами. Так і Теодоро в основному лише реагує на капризи та витівки Діани. Тільки одного разу він приймає самостійне рішення — це його відмова скористатися вигадкою Трістана. Рішення Теодоро поїхати до Іспанії через неможливість бути із коханою та сцена прощання героїв являє собою приклад "оманливого фіналу", що виникає перед остаточною щасливою розв'язкою та посилює напруження глядача.
Варто згадати про доволі розповсюджений жанр тогочасної комедії— "комедію плаща і шпаги". Свою назву цей жанровий різновид комедії отримав через обов'язкову атрибутику. Дія таких п'єс, як правило, відбувається у сучасній драматургові обстановці. Відповідні комедії мають власні закономірності побудови: паралель між закоханою парою та парою слуг; взаємини часто дублюються, посилюючи комізм того, що відбувається. Запорукою успіху подібних комедій є утвердження думки, що головним в житті є кохання як цілюща сила, що розкриває в людині всі її здібності.
Великий майстер комедій майже невідомий сучасному читачеві як неперевершений лірик.
Наважуватись, мліти, бути злим,
Жорстоким і ніжним, дужим і безсилим,
Натхненним, смертним, мертвим і живим,
Зрадливим, вічним, боязким і сміливим.
Без відпочинку жити лиш одним:
здаватись скромним і зарозумілим,
Ображеним, веселим і сумним,
Вдоволеним, сердитим, посмутнілим.
З розчарувань втікати на свободу,
Отруту пити, мов напої п'яні,
Забувши користь, полюбити шкоду;
Повірити, що в пеклі — місце раю,
Життя і душу — дати все омані, —
Це є кохати. Хто кохав, той знає.
(Ф. Лопе де Вега)
Висновок. Головна перевага комедій Лопе де Веги — їхня життєствердна сила. Любов виступає як всеперемагаюча сила, навіть якщо вона виникає з ревнощів чи нехтування. Звичайно, в комедіях багато утопічного в погляді на людину, але в драматургії "дива природи" відобразилися найкращі ренесансні традиції в час кризи гуманістичного світогляду.
Література
1. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. — М., 1967.
2. Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. — Л., 1981.
3. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л. В. Сидорченко. — М., 1999.
4. Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии. — К., Одесса, 1983.
5. Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. — М., 1983.
6. Аникин Г, В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1985.
7. Елистрапюва А. Английский роман эпохи Просвещения. — М., 1966.
8. Англия в памфлете. Английская публицистическая проза начала XVIII века / Сост. И. О. Шайтанова. — М., 1988.
9. Аникст А. А. Даниель Дефо . — М., 1957.
10. УрновД. М. Дефо. — М., 1977.
11. УрновД. М. Робинзон и Гулливер. Судьба двух литературных героев. — М., 1973.
12. Дубашинский И. А. Путешествие в некоторые отдаленные страны, мысли и чувства Джонатана Свифта. — М, 1986.
13. Муравьев В. Путешествие с Гулливером. — М., 1972.
14. Соколянский М. Г. Творчество Генри Филдинга. — К., 1975.
15. Колесников Б. И. Роберт Берне . Очерк жизни и творчества. — М., 1967.
16. Кузнецов В. Н. Франсуа-Мари Вольтер. — М., 1978.
17. Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.
18. ВерцманИ. Е. Жан-Жак Руссо. — М., 1976.
19. Артомонов С. Д. Бомарше, очерк жизни и творчества. — М., 1960.
20. Де Санктис Ф. История итальянской литературы. — М., 1964. —Т2.
21. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. — М., 1957.
22. Аникст А. А. Гете и "Фауст". От замысла к свершению.
23. Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество. — М., 1987. Т. 1—2.
24. Лан штейн П. Жизнь Шіллера. — М., 1984.