Молодого поета все більше обтяжували і адвокатура, і саме перебування в місті, де друзі його юності стали чужими людьми з прозаїчними інтересами: "Франкфурт — це гніздо. Підходить, щоб виводити пташенят, а в усьому іншому, образно кажучи,— нестерпна діра. Поможи, Господи, мені вибратись із цього болота. Амінь".

Душу Гете полонили мистецтво, література. Він брав участь у підготовці до друку "Франкфуртського ученого вісника", де надрукував близько 60 своїх нарисів. Таким чином, він всіма силами сприяв рішучому оновленню німецького життя.

У листопаді 1775 року Гете прийняв запрошення молодого герцога Карла Августа і вирушив до Веймара.

Герцогу було на той час 18 років, Гете— 26. Він сподобався герцогові і майже одразу став його порадником, товаришем у розвагах. Вибір на користь вищого аристократичного світу Гете зробив не тільки тому, що його приваблювала перспектива влади: поетові необхідно було подолати душевний неспокій, спричинений розривом із багатою красунею Анною Елізабет (Лілі) Шенеман.

Діяльність Гете у державному апараті Веймара

50 років прослужив Гете у Веймарському герцогстві. Півтора місяця він розмірковував і врешті-решт вирішив залишитись у Веймарі: "Як би там не було, а герцогства Веймар і Ейзенах — це все ж таки арена, де я можу спробувати відіграти роль у всесвітній історії".

Гете стояв осторонь зовнішньої політики, але його цікавило все, що могло піти на користь народу. Його було введено до державного органу Веймара — Таємної ради.

1782 рік— поет здобув дворянський титул, а з наступного року почав виконувати обов'язки прем'єр-міністра, міністра культури, шляхів, військового міністра, директора театру.

У перші 4 роки державної діяльності Гете брався за все, що могло бути корисним для його батьківщини. Він скоротив наполовину армію герцогства і відкрив школу для солдатських дітей. Йому вдалося поліпшити фінансовий стан держави. Багато зусиль доклав письменник, щоб піднести престиж університету в Ієні, де він читав лекції з анатомії. Ще однією важливою справою Гете було створення у Веймарському передмісті найпрекрасніших парків Німеччини.

Гете - мандрівник

З 20-х років, від страсбурзького періоду до глибокої старості, Гете довелося вести подвійне життя — одне у світському товаристві, друге — на самоті. Він звик приховувати від оточення бездонні глибини своєї душі. Лише під час подорожей поет відчував себе вільним, коли на самоті блукав лісами, горами.

Гете домігся згоди герцога на тривалу відпустку, зробив собі паспорт на ім'я купця Йоганна Філіппа Меллера і під чужим ім'ям таємно вирушив до Італії. Він прожив у цій країні 2 роки, із них 11 місяців у Римі. Тут Гете гаряче взявся до занять живописом, але невдовзі зрозумів, що його справжнє покликання — поезія.

Метою подорожі до Італії було бажання поглибити свою освіту, поет приїхав сюди навчатися, хоча йому було вже 38 років.

Поїздка до Італії визначила певний рубіж у житті Гетемислителя, сприяла його глибокій зацікавленості наукою.

Гете і театр

1791 року герцог призначив Гете керівником веймарського придворного театру, і цю посаду поет обіймав понад чверть століття.

Ігрові п'єси йому не вдавались. Однак він здійснив суттєву реформу у театрі Веймара:*

розділив оперу і драму;*

докорінно змінив репертуар;*

багато уваги приділяв вихованню талановитих вихованців;*

відкрив театральне училище;*

розробив основні правила акторської гри, побудовані на музичних законах (кожній ролі відповідала певна тональність);*

намагався покращити соціальний стан акторів, до яких у суспільстві ставилися немов до циган;*

зробив архітектурний проект будинку нового театру.

Гете - учений

Гете був пристрасним і талановитим дослідником. Веймарське видання його творів складало 56 томів, 12 з яких присвячено науковим працям. За змістом вони охоплювали весь спектр природничих наук: ботаніку, зоологію, остеологію, порівняльну анатомію, палеонтологію, мінералогію, фізику, хімію, астрономію тощо.

Свої найважливіші наукові праці Гете написав між 40 і 45 роками. Серед його найбільших наукових досягнень наступні:*

розробка власної, загалом правильної, теорії прогнозування погоди;*

започаткування нової галузі знань — метаморфоз рослин;*

відкриття міжщелепної кістки у людини.

30 років пролежали наукові праці Гете в шухляді його столу, оскільки тогочасний учений світ був ще не готовий до їх сприйняття.

У шістдесятирічному віці він мав аудієнцію (1 година) із Наполеоном. Наполеон запросив першого поета Німеччини до Парижа, щоб той написав п'єси для його імператорського театру. Однак, Гете відхилив це запрошення.

Постійною резиденцією драматурга стає будинок на центральній площі Веймара.

Наприкінці життя до письменника приходить світова слава, його дім стає центром світової культури. Юний Гектор Берліоз присвятив Гете свого "Фауста"; геологи назвали його ім'ям знайдений ними новий камінь ("гетит").

Останні роки життя Гете позначені невтомною працею і втратою близьких людей. Померла дружина, Христина Вульпіус, з якою поет прожив 28 років; під час подорожі до Італії помер його син Август, померли старі друзі.

Ранньою весною 1832 року Гете застудився і через тиждень 22 березня помер.

Гете — видатний поет-лірик світової літератури

За своє творче життя він пережив кілька епох у розвитку європейської поезії, і це позначилося на його ліриці, яка в різні часи живилася мотивами рококо і традиціями народної поезії, ідеями сентименталізму, класицизму і романтизму, а також поезією мусульманського Сходу.

Узята вся разом, вона являє собою самостійний і чи не найяскравіший етап у розвитку європейської лірики на межі XVIII—XIX століть.

Гете, як ніхто інший, розвинув жанрову і стильову основу європейської лірики. Традиційні жанрові форми Відродження та класицизму посідали у його творах незначне місце (сонет) або суттєво переосмислювалися (ода). Водночас поетові до вподоби такі форми поетичної творчості як послання, поетичні привітання тощо. Від своєї ранньої, "штюрмерської" творчості він успадкував сміливе, без огляду на авторитет, освоєння будь-якої теми: піднесеної чи буденної, сентиментально-незначної чи загальнозначущої, казково-легендарної, побутової, пейзажної чи філософської, абстрактно-медитативної тощо. Гете започатковував нові ритми, строфічні форми та їхні різновиди, збагатив риму.

Література

1. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. — М., 1967.

2. Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. — Л., 1981.

3. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л. В. Сидорченко. — М., 1999.

4. Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии. — К., Одесса, 1983.

5. Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. — М., 1983.

6. Аникин Г, В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1985.

7. Елистрапюва А. Английский роман эпохи Просвещения. — М., 1966.

8. Англия в памфлете. Английская публицистическая проза начала XVIII века / Сост. И. О. Шайтанова. — М., 1988.

9. Аникст А. А. Даниель Дефо . — М., 1957.

10. УрновД. М. Дефо. — М., 1977.

11. УрновД. М. Робинзон и Гулливер. Судьба двух литературных героев. — М., 1973.

12. Дубашинский И. А. Путешествие в некоторые отдаленные страны, мысли и чувства Джонатана Свифта. — М, 1986.

13. Муравьев В. Путешествие с Гулливером. — М., 1972.

14. Соколянский М. Г. Творчество Генри Филдинга. — К., 1975.

15. Колесников Б. И. Роберт Берне . Очерк жизни и творчества. — М., 1967.

16. Кузнецов В. Н. Франсуа-Мари Вольтер. — М., 1978.

17. Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.

18. ВерцманИ. Е. Жан-Жак Руссо. — М., 1976.

19. Артомонов С. Д. Бомарше, очерк жизни и творчества. — М., 1960.

20. Де Санктис Ф. История итальянской литературы. — М., 1964. —Т2.

21. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. — М., 1957.

22. Аникст А. А. Гете и "Фауст". От замысла к свершению.

23. Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество. — М., 1987. Т. 1—2.

24. Лан штейн П. Жизнь Шіллера. — М., 1984.