мають передувати розкопкам; застосування гцупу для пошуку площадок та їх оконтурення; розстановка робітників на розкопі (до речі постійно працюючих з ним, інколи по 20 років); встановлення топографії пам'яток; умов залягання культурного шару; доведення кільцевої системи розташування глинобитних споруд; методи фіксації - нанесення глинобитних залишків на плани. Хоча, звісно, не обходилось і без суттєвих помилок - наприклад, дослідження методом траншей, без розкриття пам'ятки по всій площі одночасно. Не стикаються із сучасною точкою зору і його висновки щодо етнічної приналежності культури, призначення «точків» тощо. Та маємо зважати, що це були лише перші кроки у вивченні культури, розповсюдженої по величезній території, дослідженнями якої займалося і займається не одне покоління вчених. Потрібний був час, щоб накопичити матеріал, осмислити його і вийти на новий рівень вивчення культури.
Одним з перших, хто зрозумів необхідність нового осмислення цієї культури був М. О. Макаренко. Зрозумів і взявся за дослідження, активно працюючи в Трипільській комісії, організованій 1925 р. в межах Всеукраїнського Археологічного Комітету [7, № 36, с. 15]. Причому для виїзду М. О. Макаренка до місця розкопок знадобилося просити дозволу в слідчого Губсуду, оскільки в цей час він знаходився під слідством по сфабрикований справі перевищення повноважень на посаді директора Музею мистецтв ВУАН [7, № 31, с. 14]
Окреслюючи напрями роботи у галузі досліджень Трипільської культури. М. О. Макаренко зазначав: «Серед завдань,... що повстали перед Археологічним Комітетом ВУАН на 1925 рік, як пильна потреба, виступила зі своїми многогранними проблемами культура Трипільська. ... Колишні розкопи в цих місцях В. Хвойка дали велиіу кількість побутових, головним чином керамічних виробів. Але відсутність точних обмірів, креслеників, відсутність в літературі докладних спостережень в великій мірі затримує досліджувачів з їх працею в галузі проблем, зв'язаних з Трипільською культурою. Необхідність як найяскравіше виявити цю велику культуру во всій її могутній еволюції давно визнається всіми вченими Європи. .. .Не гонитва по здобич річей матеріяльної культури, не музейний інтерес» спонукали дослідника до цієї праці, «а пильна потреба виявити в міру сил і засобів конструктивні та технічні особливості будівель цієї культури, що звуться «точками», їх взаємовідносини, їх призначення і ті характерні риси, які ці будівлі між собою то поріднюють, то відокремлюють. Починаючи з топографії місцевости і кінчаючи дрібними рисами, що має дати шматок печини - все це повинно було простежити, зафіксувати всіма приступними дослідувачевізасобами» [4, с. 33-34].
М. О. Макаренко досліджує кілька трипільських поселень, знаходить в музеях декілька цікавих предметів, що безперечно належать до трипільської культури, але знайдених до проводжуваних Хвойкою розкопок і доходить цікавих висновків, зокрема, щодо призначення «точків»: «Всі спостереження над формами, над конструкцією, над великою силою різних технічних особливостей, над матеріалом та його призначенням, доводять, що «точки» наших дослідів не що інше, як решта будівель, що складалися з матеріалу двох родів: глини та дерева. Дерево служило заснуванням, каркасом, глина обмазкою цього заснування, яке підчас опалу глини вигоріло й залишило по собі лише сліди в вигляді відбитків відповідної форми. А сам точок не що інше як справжня долівка що поновлялась декілька разів» [4, с. 33-34]. Таким чином М. О. Макаренко одним із перших аргументує точку зору, згідно якої площадки є рештками будівель трипільського населення.
Ще однією справою життя, яка об'єднувала В. В. Хвойку та М. О. Макаренка, була робота в музеї. В. В. Хвойка, як вже зазначалося, стояв біля джерел утворення Київського музею старожитностей та мистецтв, був хранителем археологічного відділу В 1899 р. у Києві відбувся XI Археологічний з'їзд. Спеціально до нього у ще недобудованих приміщеннях музею В. В. Хвойкою була влаштована археологічна виставка, високо оцінена відвідувачами. Там же відбулася і частина засідань з'їзду. В резолюції з'їзду було записано: «працею Б. І. Ханенка та В. В. Хвойки було відкрито музей» [10, с. 175-176].
Оскільки наукових працівників в музеї спершу було лише двоє - директор М. Ф. Білянгівський та хранитель В. В. Хвойка (пізніше їх стало не набагато більше), робота В. В. Хвойки в музеї була дуже різнобічною: він здійснював експозиційну та виставкову роботу, займався поповненням колекцій, записував матеріали до започаткованих ним інвентарних книг, які й досі зберігаються в Національному музеї історії України. З музеєм було пов'язано стільки турбот, радощів, сподівань та роботи В. В. Хвойки, що він міг би писати це слово з великої літери - «Музей» (як М. Булгаков, котрий завжди писав з великої літери два слова - «Город» та «Театр»),
Основним джерелом поповнення фондів музею були пожертви від різних осіб [8; 9, с. 12]. Одним з головних меценатів, був Б. І. Ханенко, який підтримував тісні стосунки з В. В. Хвойкою - часто надавав йому кошти для проведення розкопок, купував колекції речей тощо. Б. І. Ханенко мав і власну колекцію, на базі якої був пізніше створений музей (нині - Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) - після революції вдова Б. І. Ханенка - Варвара Ніколовна передала колекцію Всеукраїнській Академії наук (ВУАН). Однією з умов передачі було те, що музей буде носити ім'я Ханенко. Звісно цієї умови радянська влада не виконала - це