максимального значення 1,00, коли площа поперечного перетину коренів зрівнялась з площею поперечного перетину стовбура. Після цього він зменшується на протязі четвертого року життя, залишається незмінним на протязі шостого року і знов різко зменшується на протязі сьомого року, досягаючи свого мінімуму, що пов'язано з активним ростом стовбура. Після сьомого року показник коренезабезпеченості поступово, з незначними коливаннями, зростає на протязі 23 років. На час проведення дослідження значення показників сумарної площі поперечного перетину коренів і поперечного перетину стовбура збільшились в порівнянні з початковими в 350 і в 106 разів відповідно. На основі наведених даних можна зробити висновок про те, що коренезабезпеченість надземної частини поступово збільшувалась без значних коливань за рахунок поступового розвитку кореневої системи.
Більш детально дані про хід росту площі поперечного перетину коренів сосни звичайної представлені в таблиці 2.
В цій таблиці проаналізовано хід росту стрижневого кореня та 7 коренів горизонтальної орієнтації. 4 корені горизонтальної орієнтації утворились одночасно з стрижневим. Один корінь горизонтальної орієнтації утворився в наступному році. Крім того, по одному кореню утворилося в 12 і 18-річному віці дерева. Інтенсивність приросту цих коренів після їх утворення була значно меншою, ніж приріст горизонтальних коренів, які утворилися одночасно з стрижневим. Хід росту коренів, які утворились в 12- і 18-річному віці дерева, відрізняється меншою інтенсивністю на протязі всього періоду існування. Дане явище не можна пояснити впливом факторів оточуючого середовища, які мали місце в період утворення цих коренів, тому, що в цей період приріст коренів, які утворилися раніше, був значно більший.
На кінцевий вік дерева, що аналізується, сумарна площа складала 413, 4 см2, в якій ці корені складали лише 13,9 см2, тобто 3,36 %. Це свідчить про те, що
утворення цих коренів не привело до істотної зміни інтенсивності кореневого живлення. Але ці корені розміщені в межах зони живлення, яка раніше була використана іншими, більш розвиненими коренями. Таким чином, функція цих коренів полягає у додатковому вторинному використанні життєвого грунтового простору.
Слід визначити, що серед сумарної площі поперечного перетину 413,4 см2 найбільшу питому вагу займає площа поперечного перетину стрижневого кореня 140,9 см2, яка складає 34 %.
Серед коренів горизонтальної орієнтації, які утворилися разом з стрижневим, спостерігається істотна різниця в розмірі площі поперечного перетину.
Найбільша вона у кореня № 1 - 88,2 см2, найменша - у кореня № 2 - 36,2 см2, тобто перевищення складає приблизно 2,5 раза. Це може бути пояснено впливом таких причин: використана або зайнята коренями інших дерев зона грунтового живлення, більш висока щільність грунту в напрямку росту даного кореня. Крім того, причиною цього може бути різна морфологічна будова коренів: корені, які мають більший діаметр, мають більшу довжину і відносяться до типу ростових коренів, корені з меншим діаметром утворюють на собі значну кількість тонких відгалужень мочкуватого типу. Під час проведення розкопки кореневих систем сосни звичайної було помічено, що певна частина коренів мочкуватого типу загинула внаслідок підйому рівня грунтових вод.
Об'єктом визначення ступенів біологічної напруги, коефіцієнта взаємоперекриття горизонтальних проекцій кореневих систем та коефіцієнта перекриття об' ємних показників була пробна площа № 1 з 14-річним насадженням сосни кримської. Результати наведено в таблиці 3.
Площа горизонтальних проекцій кореневих систем модельних дерев групи кращого росту перебільшує аналогічний показник у дерев групи відстаючого росту в 4,7 раза, а середньої групи росту - в 2 рази. Максимальна глибина проникнення дорівнює 1,7 м, а мінімальна - 1,3 м. Об' єм грунтового живлення дерев групи кращого росту перебільшує об' єм грунтового живлення дерев групи відстаючого росту в 4,2 рази.
Об' єм грунтового живлення модельних дерев даного деревостану практично знаходиться в прямій залежності від площі горизонтальних проекцій їх кореневих систем. Слід відмітити, що довжина стрижневих коренів у всіх модельних дерев значно менша за глибину проникнення окремих коренів інших морфологічних груп. Дослідження показало, що найбільшої глибини в даному деревостані досягають косовертикальні корені і, в більшості, вертикальні відгалуження від коренів горизонтальної орієнтації.
Загальна довжина коренів кореневих систем дерев кращої групи росту перевищує цей показник у дерев відстаючої групи росту в 1,6 раза.
Однією з важливих характеристик біологічної стійкості дерев є показник біологічної напруги в зоні розміщення кореневих систем. З погіршенням росту дерева показник біологічної напруги збільшується. Так, у дерева кращого росту, незважаючи на те, що загальна довжина його коренів в 1,6 раза більша, ніж у дерева відстаючого в рості, коефіцієнт біологічної напруги складає 5,6, а у дерева відстаючого в рості - 15,3 м/м3, тобто перевищення складає приблизно 3 рази. Це означає, що в даному деревостані дерева кращого росту мають значно вищий потенціал життєвого простору. В порівнянні з даними, одержаними для умов західного лісостепу [2], наведені коефіцієнти біологічної напруги є відносно незначними, тобто в одиниці об' єму грунту тут розміщується значно менша кількість коренів. Це може бути пояснено, по-перше, несприятливістю екологічних абіотичних факторів (недостатня водозабезпеченість, коливання рівня грунтових вод тощо) та тим, що в даному віці у сосни спостерігається відносно інтенсивний приріст за довжиною коренів горизонтальної орієнтації і стрижневого кореня, що обумовлює відносну інтенсивність збільшення об' єму грунту, який займає коренева система.
Ступінь інтенсивності використання зайнятої площі характеризується в таблиці