моделі та промислові зразки втілюються в конкретні проекти, технічну документацію, внутрішні стандарти з технології, організації виробництва й управління, експериментальні зразки, що мають матеріальну форму і складають інноваційний продукт як товар, який може бути проданий на ринку.
Але стандарт не може передбачати всі випадки життя, наприклад, ситуації, коли підприємство разом із іншим підприємством-партнером веде розробку реального інноваційного продукту, що потребує використання основних засобів, матеріальних, трудових і інформаційних ресурсів і має бути оприбуткованим як не право, а реальний
об'єкт який дасть економічну вигоду обом партнерам. І в зв'язку з його використанням і у власній діяльності, і внаслідок наступної чи паралельної його реалізації на ринку.
Права в їх чистому вигляді не можуть бути оприбутковані - за визначенням. Інша річ, мається на увазі, що на оприбуткований об'єкт права належать певним зовнішнім структурам , самому підприємству, партнерам і тільки.
Тим паче, що в класифікаціях попередників не визначено ознаку, за якою в стандарті 8 та інших працях виділено такі окремі групи нематеріальних активів: право користування комерційними позначеннями, об'єктами промислової власності, авторські та сумісні з ними права, незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи, гудвіл, інші нематеріальні активи. У принципі, вони повторюють угрупування стандарту, хоча окремі відмінності все ж таки існують.
Вважаємо дискусійним твердження І. Тарасової та А. Нарожного [8, С.160 ], що виділення групи незавершених капітальних інвестицій в нематеріальні активи є невиправданим, оскільки самі капітальні інвестиції за своєю природою не можуть прирівнюватись до нематеріальних активів, а згідно Інструкції про план рахунків для їхнього обліку передбачено окремий рахунок 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів», на якому відображаються витрати підприємства на придбання або створення їх власними силами.
Нормативні документи чітко визначають загальний підхід до створення в бухгалтерському обліку інформації не тільки про власні нематеріальні активи, рух яких відображається на спеціально призначеному для цього однойменному рахунку 12, але й про незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи. Субрахунок 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів», а також інструкція від ЗО листопада 1999 року № 291 якраз і передбачають, що первісна вартість об'єктів, які створюються підприємством власними зусиллями, включає прямі матеріальні і трудові та інші витрати, що безпосередньо пов'язані з їх створенням і доведенням до стану, в якому вони придатні до використання за призначенням [9, С.60]. Проте, процеси створення та оприбуткування об'єктів не завжди співпадають у часі, тому витрати підприємства природно можуть мати незавершений характер.
Питання у тому, що стандарт і інструкція до нього містять явне протиріччя. З одного боку, об'єкти - це нематеріальні активи, що не мають матеріальної форми, з другого боку їх створення призводить до використання реальних ресурсів, тобто до визначення собівартості за якою вони оприбутковуються в бухгалтерському обліку.
Вже тільки те, що на створення конкретних об'єктів нематеріальних активів використовують матеріальні ресурси надає їм матеріальну форму. Неможна навіть уявити, що створені підприємством промислові зразки нової продукції не мають матеріальної форми, що бухгалтерський запис про капітальне інвестування в інноваційний продукт (новий станок, тощо), який власними зусиллями створюється, оприбутковується як право власності, використовується в підприємстві, нарешті, продається на ринку, немає під собою матеріальної основи.
Оприбутковується не право промислової вартості, а станок як конкретна фізична одиниця з технічною документацією. Продається також сам станок і документація до нього, так і право на його виготовлення в масовому (серійному) виробництві.
Звичайно, право користуватися місцем на фондовій біржі, монопольним положенням (ліцензії) на проведення окремих видів діяльності, т.ін. слід включити, на думку О.В. Сизоненко [4, С.145], до групи прав, але всі вони, та створення нового інноваційного продукту, в нашому прикладі - нового промислового зразку продукції - суто різні ситуації. В першій (місце на біржі) дійсно не є матеріальним носієм, у другій - він набуває реальної матеріальної форми.
Мабуть, непорозумінням або «калькою» з американської термінології є огульне тлумачення об'єктів нематеріальних активів, як таких, які не мають матеріальної форми, хоча і можуть бути ідентифіковані.
Виходячи з викладених міркувань, такі на наш погляд можливі рішення сприятимуть розв'язанню цього проблемного питання.
Рішення перше. Можна погодитися з існуючим підходом, який визначений стандартом 8 та інструкцією щодо ведення обліку нематеріальних активів, вважаючи їх такими, що не мають матеріальної форми, тобто, в принципі, залишити недоторканим нормативне їх тлумачення, а в дисертаціях із цієї тематики якимось чином удосконалювати, уточнювати базове визначення, дещо змінюючи його редакцію. Це, звичайно, теж рішення, але тупикове, практично, таке, що виключає розвиток обліку в управлінні інноваційними процесами. У цьому разі треба зняти протиріччя в цій частині стандарту 8, в якій зазначається що створення підприємством нематеріальних активів пов'язується з матеріальними витратами, носіями реально втілених в об'єкти ресурсів, бо це за визначенням спростовує тезу про їх нематеріальну форму.
Рішення друге. У бухгалтерському обліку поєднуються об'єкти двох груп. Перша - це активи, що дійсно не мають матеріальної форми, друга група об'єктів, які є носіями матеріальних та інших витрат, тобто мають собівартість і за певних умов, ринкову вартість. При такому вирішені питання можуть існувати два варіанти:
варіант перший передбачає ведення бухгалтерського обліку на одному синтетичному рахунку, скажемо, на рахунку «Необоротні активи інноваційного характеру» з двома субрахунками: «Нематеріальні активи», «Інноваційні продукти». Здійснюється таким чином розмежування